ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) про перегляд рішення суду касаційної інстанції у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ТМ» Гранд Галерея» до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення,
встановила:
У квітні 2013 року ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від
22 липня 2014 року № 100526552208 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток (податкове зобов'язання і штрафні санкції) на суму 7 117 274 грн.
Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов'язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» з ТОВ «Торенія» за період з 1 вересня 2012 року по 31 березня 2014 року.
ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов'язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки від
18 липня 2014 року № 33501/10/26-55-22-08-10, на підставі якого було направлено (вручено) оскаржене податкове повідомлення-рішення.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 3 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовив.
Із посиланням на статтю 134, підпункт 138.1.1 пункту 138.1, пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.19 пункту 139.1 статті 139, пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК), частину першу статті 16 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію», частину першу статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон
№ 996-ХIV), а також на первинні бухгалтерські документи, як-от однакові накладні, накладні-специфікації, накладні (повернення), які надані позивачем, що спростовують характер цих господарських взаємин, суд дійшов висновку, що господарська діяльність ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а звідси - мала нереальний характер. Зазначив, що за даними податкового органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені ТОВ «Торенія» посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб'єкта господарювання.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 жовтня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позову. Своє рішення обґрунтував тим, що господарська діяльність ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення і мала реальний характер. Вказав, що недотримання контрагентом ТОВ «Торенія» податкової дисципліни, що стало, як визнав суд, основним аргументом контролюючого органу для висновку про заниження сум податкових зобов'язань, повинно бути підставою для застосування негативних правових заходів щодо такого контрагента, але не для платника податків, який у взаємовідносинах з цим контрагентом виконав свої податкові й грошові зобов'язання.
Вищий адміністративний суд України погодився з мотивами постанови суду апеляційної інстанції й ухвалою від 2 вересня 2015 року це рішення залишив без змін.
У заяві ДПІ просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування положень статей 139, 198 ПК у подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм послалася на ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 квітня, 1 вересня 2011 року, 16 червня 2014 року, 21 жовтня 2015 року, 16 лютого, 6 квітня 2016 року (справи №№ К-29003/09, К-20475/08, К/800/45861/13, К/800/41082/13, К/800/55597/14, К/800/41082/13 відповідно).
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
Верховний Суд України (далі - Суд) раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні згаданих вище норм податкового законодавства в контексті фактичних правовідносин між двома суб'єктами господарювання, одним з яких було те ж ТОВ «Торенія». Господарські операції, які були між цими суб'єктами господарювання і які слугували підставами відображення валових витрат і податкового кредиту із придбання товарів (робіт, послуг) у постачальника ТОВ «Торенія», у часі відбулися тоді ж, що й господарські операції, які враховувалися при обчисленні об'єкта оподаткування у цій справі (жовтень 2012 року - грудень 2013 року, IV квартал 2012 року, 2013 рік). Зокрема, у постанові від 14 червня 2016 року (справа № 21-1318а16) Суд зазначив таке.
Вимоги до підтвердження відомостей, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.
Наведене кореспондує з положеннями статті 201 ПК, пункт 201.1 якої передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу складену за вибором покупця (отримувача) в один із установлених цією статтею способів податкову накладну, підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою.
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК).
На виконання зазначеної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від 1 листопада 2011 року № 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі - Порядок).
Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
Сервіси для юристів