ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2016 року м. КиївВерховний Суд України в складі:
головуючого Сімоненко В.М., суддів:Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Охрімчук Л.І., Пошви Б.М., Романюка Я.М., Школярова В.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання своєї малолітньої доньки та відшкодування моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 8 лютого 2008 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 10 квітня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року,
в с т а н о в и в:
У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відібрання у неї малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнення з ОСОБА_2 на свою користь і на користь своєї доньки ОСОБА_3 по 20 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідачка без його згоди як батька малолітньої дитини змінила місце проживання дитини та утримує її у себе, чим спричинила йому та його малолітній доньці моральну шкоду.
ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про відшкодування 1500 грн моральної шкоди, посилаючись на те, що позивач завдав їй моральних страждань у зв'язку зі зверненням до суду з указаною позовною заявою, в якій викладені неправдиві факти.
У судовому засіданні 8 лютого 2008 року позивач заявив клопотання про приєднання до справи заяви про уточнення позовних вимог, у якій, крім заявлених вимог, просив скасувати пункт 8.3 рішення виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради від 22 грудня 2006 року № 332 про встановлення опіки над малолітньою дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
У задоволенні вказаного клопотання ОСОБА_1 було відмовлено (а.с. 131-132).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 8 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 10 квітня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі з підстави, передбаченої пунктом 5 частини третьої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
7 лютого 2009 року ОСОБА_1 подав заяву до Європейського суду з прав людини на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція про захист прав людини), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Рішенням Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» встановлено порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини з огляду на невжиття органами влади суттєвих заходів для забезпечення заявникові доступу до його дитини і забезпечення можливості взяти участь у її вихованні.
Рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року «Мамчур проти України» набуло статусу остаточного 16 жовтня 2015 року.
У заяві про перегляд ухвали Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року, поданій 12 січня 2016 року, ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 8 лютого 2008 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 10 квітня 2008 року та прийняття нового рішення на підставі пункту 3 частини першої статті 355 ЦПК України - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Відмовляючи ОСОБА_1 у первісному позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, застосував норми статті 163 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та дійшов висновку про те, що оскільки рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки над дитиною не скасовано, ОСОБА_2 являється законним опікуном над малолітньою ОСОБА_3, тому підстави для захисту прав позивача шляхом відібрання дитини відсутні.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі статтею 46 Конвенції про захист прав людини держави, які ратифікували цю Конвенцію, взяли на себе зобов'язання виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у цій справі зазначив, що заявник намагався отримати доступ до своєї дочки після смерті дружини. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 переїхала з його дочкою до іншого місця проживання і що звернення заявника до органів влади щодо допомоги в отриманні доступу до його дочки були безуспішними, він, очевидно, мав перешкоди у спілкування з нею.
Повного та ретельного дослідження на підтвердження наявності відповідальності тільки заявника за неможливість відвідувати його дочку не було.
Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається законами України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «;Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення Європейського суду з прав людини включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтею 10 цього Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 16 липня 2016 року у справі «Мамчур проти України» констатував обмежений підхід органів влади при розгляді питання доступу заявника до дитини та зазначив, що рішення про встановлення опіки було втручанням у право заявника на повагу до його сімейного життя у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини, а тому необхідно визначити, чи було таке втручання виправданим згідно з пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини. Суд, узявши до уваги аспекти справи, що є вирішальними, дійшов висновку, що звернення заявника з приводу повернення його дочки вимагали більш повного дослідження, ніж у рішеннях національних судів.
Отже, з огляду на зазначене судові рішення у справі підлягають скасуванню.
Сервіси для юристів