ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до фермерського господарства «Союз ТТТ» про розірвання договору суборенди земельної ділянки та стягнення заборгованості за договором за заявою фермерського господарства «Союз ТТТ» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства «Союз ТТТ» (далі - ФГ «Союз ТТТ») про розірвання договору суборенди земельної ділянки та стягнення заборгованості за договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, а саме на систематичну несплату орендних платежів.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2015 року, позов задоволено. Розірвано договір суборенди земельної ділянки, що перебуває в державній власності на території Вільшансько-Новоселицької сільської ради Васильківського району Київської області, укладений 1 березня 2014 року між ОСОБА_6 та ФГ «Союз ТТТ» та стягнуто з відповідача на користь позивача 36 тис. 16 грн 05 коп. орендної плати та 27 тис. 876 грн 42 коп. пені за порушення строків сплати орендної плати.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ «Союз ТТТ» відмовлено.
25 квітня 2016 року ФГ "Союз ТТТ" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 141 Земельного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_892/ed_2016_04_03/pravo1/T012768.html?pravo=1> (далі - ЗК України).
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ФГ «Союз ТТТ» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року, 12 лютого 2014 року, 21 січня та 17 червня 2015 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена норма права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Суди встановили, що між позивачем та Васильківською районною державною адміністрацією Київської області 5 квітня 2004 року був укладений договір оренди земельної ділянки (надалі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв строком на 50 років земельну ділянку загальною площею 48,51 га, розташовану на території Вільшансько-Новоселицької сільської ради Васильківського району Київської області для ведення сільського господарства. 14 жовтня 2013 року проведено реєстрацію вказаного договору оренди земельної ділянки.
Пунктом 6.4. договору оренди, орендована земельна ділянка чи її частина може передаватись в суборенду за згодою орендодавця.
01 березня 2014 року позивач за згодою орендодавця уклав з ФГ «Союз ТТТ» договір суборенди вищезазначеної земельної ділянки площею 48,51 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, за умовами якого відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату в розмірі 36 тис. 16 грн 05 коп. щорічно до 20 листопада поточного року.
Позивач передав відповідачу земельну ділянку за актом приймання- передачі від 03 березня 2014 року.
Реєстрацію договору суборенди земельної ділянки проведено 07 квітня 2015 року.
Разом з тим відповідач з моменту укладення договору суборенди та отримання земельної ділянки й до часу звернення з відповідним позовом (5 серпня 2015) орендні платежі не сплачував.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу положень пункту «д» частини 1 статі 141 ЗК України таке порушення вимог договору є підставою для розірвання договору оренди.
Суди апеляційної та касаційної інстанції підтримали вказаний висновок суду, у тому числі з посиланням на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у цивільній справі № 6-146цс12.
Із наданих для порівняння ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року, 12 лютого 2014 року, 21 січня та 17 червня 2015 року у справах про розірвання договорів оренди зроблено висновок про можливість розірвання договору оренди землі лише в разі систематичної несплати орендної плати, а разове порушення умов договору у цій частині згідно з позицією суду касаційної інстанції не вважається підставою для його розірвання.
Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, а саме пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні цієї норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.
Сервіси для юристів