ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
далі - Товариство) до Київської міської ради (далі - Міськрада), треті особи: Національний університет харчових технологій (далі - Університет), Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Міськради, про скасування рішень,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов'язати Міськраду припинити правопорушення у сфері містобудівного, земельного законодавства та правового режиму зон санітарної охорони об'єктів централізованого водопостачання шляхом скасування пункту 7 рішення Міськради від 24 квітня 2003 року № 411/571 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (далі - рішення Міськради № 411/571) та пункту 2 рішення Міськради від 27 грудня 2007 року № 1608/4441 «Про надання Національному університету харчових технологій земельної ділянки для будівництва навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування на вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва» (далі - рішення Міськради № 1608/4441).
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 15 травня
2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 листопада 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, Університет звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 141 Земельного кодексу України.
На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2012 року (справа № К/9991/72031/11), яка, на думку Університету, підтверджує неоднакове правозастосування.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».
Так, у справі, що розглядається, пунктом 7 рішення Міськради № 411/571 затверджено проект відведення земельних ділянок Університету для експлуатації та обслуговування адміністративних, учбових і лабораторних корпусів, їдальні, майстерень та господарських будівель і споруд по вул. Володимирській, 62-74 і по вул. Тарасівській, 5-9 (далі - будівлі) та передбачено оформлення Університету, за умови виконання пункту 7.1 цього рішення, права постійного користування земельною ділянкою площею 3,33 га для експлуатації та обслуговування будівель, а також надання, за умови виконання пункту 7.1 цього рішення, в постійне користування земельних ділянок загальною площею 0,47 га для експлуатації та обслуговування будівель за вказаною адресою.
Згідно з пунктом 2 рішення Міськради № 1608/4441 Університету надано, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,73 га для будівництва навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування по вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок частини земель, наданих згідно з рішенням Міськради № 411/571, право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
У матеріалах справи (т. 1, а.с. 194-195) міститься виданий на підставі рішення Міськради № 411/571 державний акт на право постійного користування землею, що посвідчує суб'єктивне цивільне право Університету на володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Суди встановили, що на земельній ділянці по вул. Володимирській, 74 розміщена артезіанська свердловина № 507 для децентралізованого водопостачання міста, свердловина перебуває в робочому стані та є резервною для потреб цивільної оборони; на земельній ділянці по вул. Тарасівській, 3а розміщена підвищувальна насосна станція для забезпечення водопостачання житлових будинків. Зазначене майно належить позивачеві.
Крім того, відповідно до договору про умови фінансування будівництва нової насосної станції в м. Києві від 3 червня 2003 року, укладеного між Міськрадою, Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю «Глобалпроект», Міськрада, зокрема, зобов'язувалась передати останньому в оренду земельну ділянку по вул. Володимирській, 72-74 для будівництва житлових будників.
Таким чином, предметом спору у цій справі є право користування землею, наданою Університету спірними рішеннями Міськради, засвідчене державним актом на право постійного користування землею. Позивач також претендує на користування зазначеними земельними ділянками. Тобто між цими особами існує спір про право, що у свою чергу, виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Оскільки, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, цей спір має не публічний, а приватно-правовий характер, то його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Сервіси для юристів