П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0515 (далі - ВЧ) про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок грошової допомоги,
в с т а н о в и л а:
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВЧ про перерахунок одноразової грошової допомоги, призначеної відповідно до статей 9, 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII) у розмірі 48-місячного грошового забезпечення, з урахуванням усіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, включно з посадовим окладом за військовим званням, надбавкою за вислугу років, надбавкою за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, надбавкою за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премією, надбавкою за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки, надбавкою за оперативно-розшукову діяльність. Просив здійснити виплату різниці між перерахованою та отриманою сумами допомоги.
Подільський районний суд міста Києва постановою від 7 листопада 2012 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2013 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 7 листопада 2012 року скасував та постановив нове, яким позов задовольнив. Визнав неправомірними дії ВЧ щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок виконання військової служби з порушенням вимог статті 9 Закону № 2011-XII. Зобов'язав відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, призначеної відповідно до статей 9, 16 Закону № 2011-XII у розмірі 48-місячного грошового забезпечення, з урахуванням усіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, включно з посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавкою за вислугу років, надбавкою за виконання особливо важливих завдань, надбавкою за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премією, і виплатити різницю між перерахованою та отриманою сумами допомоги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що, здійснюючи позивачу виплату одноразової грошової допомоги в порядку та на умовах, визначених Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової надбавки за вислугу років, відповідач діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове, апеляційний суд, із висновком якого погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги необхідно керуватися Законом № 2011-XII, а не Порядком, який звужує поняття грошового забезпечення.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ВЧ звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини другої статті 9, статті 16 Закону № 2011-XII та положень Порядку. На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що відповідно до частини другої статті 16 Закону України № 2011-XII Кабінету Міністрів України надано право визначати умови виплати одноразової грошової допомоги.
Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував частину другу статті 9, статтю 16 Закону № 2011-XII та положення Порядку, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.
Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права і в постанові від 12 листопада 2013 року (справа № 21-383а13) зазначив, що виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Окрім цього, окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 8 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, абзац п'ятий підпункту 4 пункту 2 Порядку в частині визначення грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років визнав незаконним та нечинним.
Для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
З огляду на викладене рішення касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у спорах цієї категорії, а тому у задоволенні заяви ВЧ слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви військової частини А0515 відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. ГусакО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький
Сервіси для юристів