П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Яреми А.Г.Суддів:Григор'євої Л.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авес-сіті» про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У липні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 14 липня 2006 року між ним та закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діє в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції», товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Валор-інвест» було укладено договори купівлі-продажу цінних паперів № С93-К2, № К-24-85, № С149-К2, К-24-84, № С117-К2, К-24-87 та додатки № 1 від 14 липня 2006 року до зазначених договорів купівлі-продажу.
За умовами вказаних договорів ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» зобов'язується передати у власність позивача, а позивач у свою чергу - прийняти у власність та оплатити пакети цінних паперів на умовах, передбачених цими договорами. Відповідно до п. 2.1 загальна ціна договорів складає: 220 тис. 255 грн 75 коп (договір № С93-К2, К24-85); 219 тис. 473 грн (договір № С149-К2, К24-84); 220 тис. 255 грн 75 коп (договір № С117-К2, К24-87).
8 жовтня 2007 року до зазначених договорів укладені Додаткові угоди № 1, за умовами яких оплата вартості пакетів цінних паперів повинна бути здійснена позивачем не пізніше 11 жовтня 2007 року.
На виконання умов договорів позивачем було здійснено оплату за договорами.
Крім того, позивач зазначав що 23 червня 2011 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Аверс-сіті» було укладено договори відступлення права вимоги № С-93/АС, № С-149/АС, № С-117/АС, за умовами яких останнє стало кредитором ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» щодо передачі у власність житлових приміщень.
23 червня 2011 року між позивачем та ТОВ «Аверс-сіті» було укладено попередні договори, за умовами яких ТОВ «Аверс-сіті» свідчило і гарантувало, що воно є замовником будівництва багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінгом на АДРЕСА_1 а також зобов'язувалося в строк не пізніше 30 грудня 2011 року укласти і належним чином оформити договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1
23 червня 2011 року між позивачем та ТОВ «Аверс-сіті» було укладено договори про зарахування зустрічних однорідних вимог. Позивач зазначав, що оскільки ним проінвестовано будівництво в повному обсязі відповідно до статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», він має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій які є його власністю, як інвестора.
Рішенням Ірпінського міськрайонного суду від 16 липня 2014 року позов ОСОБА_9 задоволено: визнано за ним право власності на квартири АДРЕСА_1 зобов'язано ТОВ «Аверс-сіті» передати ОСОБА_9 вказані квартири.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 23 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року у відкритті касаційного провадження у справі за вищезазначеним позовом за касаційною скаргою ОСОБА_9 відмовлено.
У лютому 2015 року ОСОБА_9 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм статей 331, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про інвестиційну діяльність», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_9 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року, 9 та 23 жовтня 2013 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2015 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На підставі статті 360-5 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону) суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вказав, що жодного належного допустимого доказу про те, що позивач звертався до відповідача з приводу оформлення права власності відповідно до вимог, визначених між ними у попередньому договорі, і що свідчило б у зв'язку з цим про наявність спору, позивачем не надано. Тому звернення ОСОБА_9 є передчасним, оскільки він не набув права власності на спірну квартиру в порядку, встановленому частиною другою статті 331 ЦК України.
Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня, 9 та 23 жовтня 2013 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_9, касаційний суд указав, що на підставі статей 331, 392 ЦК України за наявності відповідних доказів набуття права власності особа не позбавлена права на звернення до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно до отримання відповідних документів за умови оспорювання її права.
Отже, у зазначених справах наявні різні фактичні обставини та різне правове регулювання спірних правовідносин, а ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 331, 392 ЦК України.
За таких обставин необхідно дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-5 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
Сервіси для юристів