ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б.,
при секретарі судового засідання Демченко Т.І.,
за участю представників: державного підприємства (далі - ДП) «Вовчанське лісове господарство» - Шкурупія Ю.О., Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Віст» до управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Вовчанському районі Харківської області (замінено на правонаступника - відділ Державного агентства земельних ресурсів України у Вовчанському районі Харківської області; далі - Управління), треті особи: ТОВ «Синтез Блеск», ТОВ «Телесенс» (правонаступник - ТОВ «Телесенс КСЦЛ Україна» ЛТД»), ДП «Вовчанське лісове господарство», за участю Харківської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
ТОВ «Віст» звернулося до суду з позовом до Управління, у якому просило зобов'язати відповідача розглянути заяви ТОВ «Телесенс» і ТОВ «Синтез Блеск» щодо визначення кадастрових номерів земельних ділянок на підставі виготовленої ТОВ «Віст» технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів та території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, з відображенням відомостей, що земельні ділянки відносяться до земель рекреаційного призначення та надані для використання у рекреаційних цілях ТОВ «Синтез Блеск» - площею 8,33 га згідно з договором оренди від 19 серпня 2002 року № 2821 серії ВАА № 849371 і ТОВ «Телесенс» - площею 0,67 га згідно з договором оренди від 2 серпня 2002 року № 2641 серії ВАА № 849367.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 31 липня 2012 року позовні вимоги ТОВ «Віст» задовольнив у повному обсязі.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 жовтня 2013 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 липня 2014 року касаційну скаргу ТОВ «Віст» задовольнив: постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року скасував, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року залишив у силі.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги з посиланням на статті 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК), пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЛК), дійшов висновку, що на час відведення зазначених земельних ділянок ТОВ «Синтез Блеск» і ТОВ «Телесенс» право постійного користування землею ДП «Вовчанське лісове господарство» не було посвідчено державним актом або іншим документом, що підтверджує це право на раніше надані землі. У зв'язку з тим, що вказані земельні ділянки не були надані в постійне користування ДП «Вовчанське лісове господарство» для потреб лісового господарства, підстав для неможливості їх використання у рекреаційних цілях немає.
Крім того, цей суд зазначив, що виходячи з аналізу статей 51, 55, 57 ЗК та враховуючи, що на час відведення ТОВ «Синтез Блеск» і ТОВ «Телесенс» вказані земельні ділянки не перебували у постійному користуванні ДП «Вовчанське лісове господарство» для потреб лісового господарства, підстав для неможливості їх використання в рекреаційних цілях немає виходячи з мети їх використання, зазначеної з договорах оренди, - «для використання в рекреаційних цілях».
Суд також зазначив, що вказана мета використання земельних ділянок - «для використання в рекреаційних цілях» - повністю узгоджується зі статтею 51 ЗК.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що права ТОВ «Віст» у спірних відносинах жодним чином не порушені, а тому підстав для його звернення з позовом про зобов'язання Управління розглянути заяви ТОВ «Синтез Блеск» і ТОВ «Телесенс» про визначення кадастрових номерів земельних ділянок немає.
Апеляційний суд зазначив, що з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази відповідач, відмовляючи у визначенні кадастрових номерів спірних земельних ділянок за заявами ТОВ «Синтез Блеск» і ТОВ «Телесенс» на підставі наданої останніми технічної документації із землеустрою, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Тимчасовим порядком присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010 року № 749, з дотриманням вимог, встановлених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги ТОВ «Віст» про зобов'язання відповідача фактично повторно розглянути заяви ТОВ «Синтез Блеск» і ТОВ «Телесенс» щодо визначення кадастрових номерів земельних ділянок на підставі виготовленої першим технічної документації із землеустрою без визнання протиправними дій відповідача не є належним способом захисту прав у спірних відносинах.
Касаційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції та посилаючись на положення статей 125, 126 ЗК (у редакції від 25 жовтня 2001 року), зазначив, що на час відведення ТОВ «Синтез Блеск» і ТОВ «Телесенс» земельних ділянок площею 8,33 га та 0,67 га відповідно на території Старосалтівської селищної ради право постійного користування землею ДП «Вовчанське лісове господарство» не було посвідчено державним актом або іншим документом, що підтверджує це право на раніше надані землі. У зв'язку з тим, що вказані земельні ділянки не були надані в постійне користування ДП «Вовчанське лісове господарство» для потреб лісового господарства, підстав для неможливості їх використання в рекреаційних цілях немає.
Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, заступник Генерального прокурора України звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційними судами статей 125, 126 ЗК, пункту 5 Прикінцевих положень ЛК.
На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2013 року, 25 вересня 2014 року та копію постанови Вищого господарського суду України від 2 квітня 2013 року. У наведених рішеннях, на думку заявника, касаційні суди по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосували норми матеріального права.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2013 року цей суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутність у позивача державного акта на земельну ділянку не позбавляє його права постійного користування спірною лісовою земельною ділянкою у зв'язку з тим, що це право підтверджено наявними планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Посилаючись на положення пункту 5 Прикінцевих положень ЛК, касаційний суд дійшов висновку, що до документів, які посвідчують право користування лісовою земельною ділянкою, належить земельно-кадастрова документація, зокрема планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
В ухвалі від 25 вересня 2014 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які зазначили, що оскільки земельні ділянки відповідачів розміром 365 га знаходяться у планово-картографічній документації земель, якими постійно користується КДЛО «Київліс», то до вилучення цих ділянок із використанням цієї організації Обухівська районна державна адміністрація Київської області позбавлена права приймати відповідні рішення за заявами позивачів.
У постанові Вищого господарського суду України від 2 квітня 2013 року міститься висновок про те, що позивач (ДП «Куп'янське лісове господарство») є постійним лісокористувачем спірної земельної ділянки і має право вимоги способом усунення перешкод у користуванні нею саме до відповідача, який не демонтував повністю рухоме майно, що використовував і обліковував.
Аналіз наведених рішень судів касаційних інстанцій дає підстави вважати, що вони неоднаково застосували одні й ті самі норми матеріального права, а саме положення пункту 5 Прикінцевих положень ЛК.
Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми права і в постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6цс14 дійшов такого правового висновку.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК).
Сервіси для юристів