П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Сільрада), третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - відкрите акціонерне товариство «Рівнельон» (далі - ВАТ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування рішення Сільради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати: незаконним та скасувати рішення Сільради від 31 липня 2007 року № 136 про передачу у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,50 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,25 га - для ведення особистого селянського господарства в с. Бармаки, та підтвердження права власності на цю ділянку державним актом (далі - Рішення № 136); недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 25 га від 28 листопада 2008 року № 010858300249 (далі - Державний акт).
На обґрунтування зазначених позовних вимог послався на те, що згідно з договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ від 28 травня 2008 року (далі - Договір купівлі-продажу) він (ОСОБА_6.) придбав у ВАТ артезіанську свердловину НОМЕР_1 та будівлю цієї свердловини, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Проте на теперішній час земельна ділянка, на якій знаходиться свердловина, загороджена парканом, у зв'язку з чим відсутній доступ до неї.
Суди встановили, що згідно з Договором купівлі-продажу ОСОБА_6 прийняв у власність цілісний майновий комплекс ВАТ, у тому числі будівлю свердловини АДРЕСА_1.
Під час розробки проекту землеустрою ОСОБА_6 виявив, що доступ до свердловини НОМЕР_1 відсутній, оскільки вона знаходиться на території земельної ділянки, яка на підставі Рішення № 136 та Державного акта належить на праві власності ОСОБА_7
Рівненський районний суд Рівненської області постановою від 19 квітня 2013 року позов задовольнив.
Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2013 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову - про відмову у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 січня 2016 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_6 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 41 Конституції України та статей 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК), надавши на підтвердження копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року та 10 листопада 2015 року, та невідповідності оскаржуваного судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року (справа № 21-38а15) висновку.
Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2016 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
Перевіривши наведені у заяві та доповненні до неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Водночас, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС - закриттю.
Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_6 задовольнити частково.
Постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2013 року, постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сервіси для юристів