Постанова ВСУ від 25.06.2014 року у справі №6-67цс14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,Патрюка М.В., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання недійсними рішення селищної ради й державного акта на право власності на землю та про визнання права власності на земельну ділянку за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області (далі - прокурор м. Ірпеня) в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області (далі - Коцюбинська селищна рада або селищна рада), ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство»), посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1942/25-5 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0, 15 га для будівництва й обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1. На підставі цього рішення 29 січня 2009 року ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903329. За договором купівлі-продажу від 5 червня 2009 року № 487 ОСОБА_8 продала ОСОБА_9 зазначену земельну ділянку, у зв'язку із чим на державному акті серії ЯЖ № 903329 вчинено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_9

Прокурор зазначав, що вказана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту - смт Коцюбинське Київської області та перебувала в постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», оскільки цю земельну ділянку було надано в користування Святошинському лісопарковому господарству згідно з постановою Ради МіністрівУкраїнської РСР від 20 червня 1956 року.

Отже, Коцюбинською селищною радою прийнято рішення про відчуження земельної ділянки з перевищенням повноважень і без виключення її із земель Державного лісового фонду України, без її вилучення з користування КП «Святошинське лісопаркове господарство», тобто без відома держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача.

Посилаючись на порушення Коцюбинською селищною радою вимог статей 20, 21, 39 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 57 Лісового кодексу України, статті 9 Закону України від 17 червня 2004 року № 1808-IV «Про державну експертизу землевпорядної документації», якою передбачено обов'язковість проведення державної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земель лісогосподарського призначення, статей 3, 10, 12, 13, 23 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій», статей 228, 336 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та нікчемність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 5 червня 2009 року, прокурор м. Ірпеня просив суд визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1942/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1» (далі - рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1942/25-5), визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 903329 на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_8, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_9 (далі - державний акт серії ЯЖ № 903329) та скасувати його державну реєстрацію, визнати право власності держави на земельну ділянку.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року, позов прокурора м. Ірпеня задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1942/25-5. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903329 та скасовано його державну реєстрацію. У позові про визнання права власності держави на земельну ділянку відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено, заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 330, 388 ЦК України, частини першої статті 155 ЗК України.

В обґрунтування заяви ОСОБА_9 додала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2012 року, від 12 лютого 2014 року, від 5 березня 2014 року, від 19 березня 2014 року та рішення того самого суду від 17 жовтня 2012 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1942/25-5 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0, 15 га для будівництва й обслуговування будинку, яка розташована на АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення 29 січня 2009 року ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903329. Відповідно до договору купівлі-продажу від 5 червня 2009 року № 487 ОСОБА_8 відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_9, про що на державному акті серії ЯЖ № 903329 зроблено відмітку про перехід права власності на цю земельну ділянку до ОСОБА_9

Задовольняючи позов частково й визнаючи недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1942/25-5 та державний акт серії ЯЖ № 903329, суд першої інстанції, з висновками якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій, на підставі статей 116, 122, 173, 174, 155 ЗК України виходив із того, що це рішення прийняте Коцюбинською селищною радою з перевищенням своїх повноважень і з порушенням вимог пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, оскільки на момент його прийняття були відсутні будь-які графічні або інші землевпорядні документи, які б підтверджували межі смт Коцюбинське Київської області, а тому державний акт, виданий на підставі незаконного рішення ради, є недійсним. Суд також вважав, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 5 червня 2009 року № 487 не відповідає вимогам закону, оскільки є недійсним рішення селищної ради про надання цієї земельної ділянки продавцю ОСОБА_8, однак договір купівлі-продажу недійсним не визнаний через відсутність таких вимог. Норми статей 330, 388 ЦК України судом у справі не застосовувалися, питання про витребування земельної ділянки від ОСОБА_9 судом не вирішувалось. При цьому суд вважав недоведеним факт належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування її в користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство».

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, суд виходив з його безпідставності.

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

• від 16 травня 2012 року у справі про визнання недійсними державних актів на право власності на землю та договорів купівлі-продажу земельних ділянок і витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та застосовуючи положення статей 330, 388 ЦК України, суд дійшов висновку про неможливість позбавлення особи права власності на земельну ділянку, якщо ця особа не вчиняла будь-яких порушень при отриманні її у власність тільки на тій підставі, що порушення закону були допущені органом державної влади;
• від 12 лютого 2014 року у справі про визнання недійсними рішення Коцюбинської селищної ради, державного акта на право власності на землю та визнання права власності держави, суд дійшов висновку про те, що у разі визнання недійсним рішення селищної ради про надання земельної ділянки особі, яка згодом відчужила цю земельну ділянку іншій особі, відсутні підстави для визнання недійсним державного акта, що посвідчує право власності на земельну ділянку останнього набувача, якщо договір купівлі-продажу, на підставі якого ця особа набула право власності на земельну ділянку, хоча й не відповідає закону, однак не визнаний недійсним у встановленому законом порядку (статті 204, 215 ЦК України);
• від 5 березня 2014 року у справі про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради, державного акта на право власності на землю та визнання права власності держави, суд указав на відсутність підстав для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого він видавався, не порушує публічного порядку держави, не є нікчемним, а судом недійсним не визнавався;
• від 19 березня 2014 року у справі про визнання недійсними рішення Коцюбинської селищної ради, державного акта на право власності на землю та визнання права власності, суд з урахуванням положень статей 330, 388 ЦК України погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо безпідставності визнання недійсним і скасування реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку, оскільки, на його думку, відповідно до положень статті 330 ЦК України добросовісний набувач правомірно набуває за договором купівлі-продажу право власності на земельну ділянку, якщо її згідно з нормою статті 388 ЦК України не може бути витребувано в нього.

У рішенні від 17 жовтня 2012 року (справа № 6-31093св12) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відмовляючи Генеральному прокурору України в задоволенні позову про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку й договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання права власності та повернення землі, дійшов висновку про те, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору стосовно майна не може бути підставою для позбавлення права на це майно іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

Що стосується рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року (справа №6-28543св12), то воно не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки це рішення скасовано постановою Верховного Суду України від 20 березня 2013 року.

Отже, доводи заяви та надані на їх підтвердження судові рішення свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права: статей 330, 388 ЦК України, частини першої статті 155 ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.