П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до державного авіаційного підприємства «Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до державного авіаційного підприємства «Україна» (далі - ДАП «Україна») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивачка зазначала, що відповідно до наказу від 19 липня 1991 року №527/л її було прийнято на роботу до Бориспільського об'єднаного авіазагону Українського об'єднання цивільної авіації на посаду бортпровідника. 9 вересня 1992 року їй було присвоєно третій клас бортпровідника. Згідно з наказом від 1 квітня 1993 року № 2/л у зв'язку з реорганізацією Бориспільського авіапідприємства, вона була переведена до Бориспільського державного авіапідприємства Української державної авіакомпанії <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2015_07_16/pravo1/KD0001.html?pravo=1>«Авіалінії України». 1 лютого 2003 року їй було надано другий клас бортпровідника, а 1 червня 2004 року - перший клас. З 22 червня 2005 року була переведена на посаду старшого бортпровідника, з 22 жовтня 2010 року - на посаду старшого бортпровідника-інструктора служби бортпровідників льотного комплексу, з 6 липня 2011 року - на посаду заступника начальника служби бортпровідників льотного комплексу. Наказом від 1 вересня 2014 року № 159/о її було звільнено з роботи на п <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2116/ed_2015_09_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>ідставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку зі скороченням штату.
Посилаючись на те, що звільнення було проведено з порушенням норм трудового законодавства, не було враховано її переважне право на залишення на роботі, не запропоновано їй іншу роботу, позивачка просила задовольнити позов.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2015 року змінено рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування підстав для відмови у позові. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, вказані рішення судів першої інстанції в незмінній після апеляційного перегляду частині та апеляційної інстанцій залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі рішень та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 42 та статті 492 КЗпП України та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Обґрунтовуючи зазначені підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_7 посилається на ухвали Верховного Суду України від 30 січня 2008 року та 21 січня 2009 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2011 року, 29 лютого, 23 травня та 6 червня 2012 року, 16 січня, дві ухвали від 30 січня, 12 червня, 26 червня та 13 листопада 2013 року, 1 та 22 жовтня, 3 листопада та 10 грудня 2014 року, 12 лютого, 1 квітня, 12 серпня, 16 та 30 вересня, та 7 жовтня 2015 року та постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 19 липня 1991 року відповідно до наказу № 527/л ОСОБА_7 було прийнято на роботу до Бориспільського об'єднаного авіазагону Українського об'єднання цивільної авіації на посаду бортпровідника.
9 вересня 1992 року позивачці було надано третій клас бортпровідника та 1 квітня 1993 року відповідно до наказу № 2/л, у зв'язку з реорганізацією Бориспільського авіапідприємства, переведено до Бориспільського державного авіапідприємства Української державної авіакомпанії «Авіалінії України».
З 17 жовтня 1997 року, відповідно до наказу № 22, ОСОБА_7 була переведена з Бориспільського ДАП «Авіалінії України» до державного авіаційного підприємства «Україна», де і працювала до 1 вересня 2014 року.
За період роботи у ДАП «Україна» позивачка 1 лютого 2003 року отримала 2 клас бортпровідника, 1 червня 2004 року - 1 клас бортпровідника; 22 червня 2005 року була переведена на посаду старшого бортпровідника, 22 жовтня 2010 року - на посаду бортпровідника-інструктора служби бортпровідників льотного комплексу, а 6 липня 2011 року - заступника начальника служби бортпровідників льотного комплексу.
20 березня 2014 року Державне управління справами повідомило ДАП «Україна», що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 року № 63 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» Управлінням запропоновано Кабінету Міністрів України залишити для виконання спеціальних авіаперевезень п'ять повітряних суден ДАП «Україна», а решту повітряних суден планується передати з управління ДУС або списати в найкоротший термін. Для здійснення експлуатації п'ятьох вказаних повітряних суден просило ДАП «Україна» вжити невідкладних заходів щодо суттєвого зменшення видатків на утримання підприємства, оптимізувати структуру та штатний розпис ДАП «Україна» шляхом зменшення персоналу до мінімальної необхідної кількості, яка може забезпечувати виробничий процес підприємства.
Наказом ДАП «Україна» від 15 травня 2014 року № 136 введено в дію з 15 травня 2014 року нову організаційну структуру та новий штатний розпис ДАП «Україна», затверджені 7 травня 2014 року та погоджені Державним управлінням справами, начальнику відділу кадрів доручено забезпечити згідно з вимогами чинного законодавства проведення змін у особовому складі підприємства відповідно до нового штатного розпису на підставі результатів комісії по вивільненню працівників у зв'язку зі скороченням, яка створена наказом від 28 березня 2014 року № 93 «Про утворення тимчасової комісії ДАП «Україна», скасовано штатний розпис ДАП «Україна», введений в дію з 1 грудня 2013 року, та зміни до нього.
Згідно наказу ДАП «Україна» від 21 травня 2014 року № 140 наказано скоротити з 15 травня 2014 року, в тому числі, 16 бортпровідників.
28 травня 2014 року ОСОБА_7 була попереджена про наступне вивільнення із 8 серпня 2014 року на підставі наказів ДАП «Україна» від 15 травня 2014 року № 136 «Про введення в дію нової організаційної структури та штатного розпису ДАП «Україна» та від 21 травня 2014 року № 140 «Про попередження працівників про заплановане вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці».
Наказом від 1 вересня 2014 року № 159/о «По особовому складу» ОСОБА_7 було звільнено з роботи з 1 вересня 2014 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, не враховано її переважне право на залишення на роботі перед старшими бортпровідниками-інструкторами ОСОБА_8 та ОСОБА_9, проте ОСОБА_7 було звільнено з посади заступника начальника служби провідників льотного комплексу, а вийти за межі позовних вимог та поновити її на іншій посаді не можливо. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2094/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>Судом також встановлено наявність у відповідача вакантних посад на час звільнення позивачки, які їй не пропонувалися. Проте суд дійшов висновку, що ця обставина не має правового значення, оскільки враховується наявність вакантних посад на дату проведення тимчасової комісії по звільненню - 21 липня 2014 року.
Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування підстав для відмови у позові, виходив з того, що при звільненні позивачки з роботи відповідачем було дотримано вимоги чинного трудового законодавства та процедуру звільнення працівника за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, порядок вивільнення працівників, передбачений статтею 492 КЗпП України та вимоги статті 42 КЗпП України щодо її переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.
Сервіси для юристів