ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "Сад Поділля" про визнання договору купівлі-продажу недійсним за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У березні 2014 року ОСОБА_7 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 червня 2009 року їй належить земельна ділянка площею 0,7447 га, що розташована на території Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області. 17 березня 2011 року між сільськогосподарським відритим акціонерним товариством "Сад Поділля" (далі - СГ ВАТ "Сад Поділля", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сад Поділля" (далі - ПАТ "Сад Поділля", та ОСОБА_8, яка представляла її інтереси, укладено договір купівлі-продажу багаторічних насаджень - яблунь у кількості 476 штук, за яким ПАТ "Сад Поділля" продало, а вона придбала дерева яблунь, які знаходяться на належній їй на праві власності земельній ділянці. У грудні 2011 року вона сплатила попередню оплату за договором в розмірі 7 854 грн.
Зазначаючи, що право власності на земельну ділянку поширюється й на розташовані на ній багаторічні насадження, з моменту отримання нею державного акта на право власності на земельну ділянку вона стала власником цих багаторічних насаджень - яблунь, які знаходяться на указаній земельній ділянці, а тому спірний договір не відповідає вимогам частини другої статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини третьої статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_7 просила визнати договір купівлі-продажу яблунь недійсним та стягнути з відповідача на її користь сплачені за цим договором кошти.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 4 червня 2014 року позов ОСОБА_7 задоволено, постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу багаторічних насаджень - яблунь в кількості 476 штук, укладений 17 березня 2011 року між СГ ВАТ "Сад Поділля" і ОСОБА_7; стягнути із ПАТ "Сад Поділля" на користь ОСОБА_7 7 854 грн, що сплачені за договором купівлі-продажу.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У поданій 10 листопада 2014 року до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини другої статті 79 ЗК України, частини третьої статті 373 ЦК України.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 26 січня 2015 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Судами під час розгляду справи встановлено, що 23 грудня 2004 року Шаргородською районною державною адміністрацією Вінницької області затверджено проект землеустрою щодо роздержавлення та приватизації земель СГ ВАТ "Сад Поділля".
10 червня 2009 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,7447 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
17 березня 2011 року між СГ ВАТ "Сад Поділля", правонаступником якого є ПАТ "Сад Поділля", і ОСОБА_8, яка представляла інтереси ОСОБА_7, укладено договір купівлі-продажу, за яким ПАТ "Сад Поділля" продало, а ОСОБА_7 купила за 31 416 грн. 476 дерев яблунь, які знаходяться на належній їй на праві власності земельній ділянці.
У грудні 2011 року позивачка здійснила оплату за договором у розмірі 7 854 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на земельну ділянку поширюється й на багаторічні насадження, які знаходяться на цій земельній ділянці. Позивачка, набувши право власності на земельну ділянку, одночасно стала власником багаторічних насаджень на ній, а тому відповідач не мав повноважень власника у розпорядженні майном на момент укладення спірного договору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідно до статті 181 ЦК України дерева не відносяться до об'єктів нерухомого майна, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним.
Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що при переході права власності на земельну ділянку до власника переходить й право власності на багаторічні насадження, що розташовані на земельній ділянці, тому при укладені договору купівлі-продажу товариство не мало права на розпорядження багаторічними насадженнями.
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини другої статті 79 ЗК України, частини третьої статті 373 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно із частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Сервіси для юристів