П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_7, фермерського господарства «Скорук М.А.», відділу Державного комітету земельних ресурсів у Нікопольському районі Дніпропетровської області, Головного управління Державного комітету із земельних ресурсів України у Дніпропетровській області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська обласна земельна агенція», про визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендодавцем за заявою фермерського господарства «Скорук М.А.» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2012 року приватне підприємство «Таврія» (далі - ПП «Таврія») звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 19 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_7 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 10,9786 га строком на п'ять років. Договором передбачено, що орендар має переважне перед іншими право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Умови договору ПП «Таврія» виконувало належним чином. До закінчення строку дії договору надіслало орендодавцю 10 лютого 2012 року лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним перед іншими особами правом на оренду земельної ділянки, додавши до нього проект додаткової угоди. Оскільки відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди землі не висловив будь-яких заперечень проти поновлення договору оренди, то договір вважається поновленим відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі». Проте 16 червня 2012 року ОСОБА_7 уклав договір оренди зазначеної земельної ділянки з фермерським господарством «Скорук М.А.» (далі - ФГ «Скорук М.А.») та зареєстрував його 13 липня 2012 року у відділі Державного комітету земельних ресурсів у Нікопольському районі Дніпропетровської області, Головного управління Держкомзему України у Дніпропетровській області (далі - відділ Держкомзему).
Посилаючись на те, що договір оренди земельної ділянки від 16 червня 2012 року укладено ОСОБА_7 та ФГ «Скорук М.А.» з порушенням прав ПП «Таврія», передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі», а його зміст не відповідає абзацу четвертому частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки в ньому відсутня невід'ємна частина договору - акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), ПП «Таврія» просило суд визнати цей договір недійсним, скасувати його реєстрацію та визнати договір оренди земельної ділянки площею 10, 9786 га від 19 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» й ОСОБА_7, поновленим, зобов'язавши ОСОБА_7 укласти з підприємством додаткову угоду.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2014 року, позовні вимоги ПП «Таврія» задоволено частково: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 10, 9786 га, укладений 16 червня 2012 року між ФГ «Скорук М.А.» й ОСОБА_7; визнано договір оренди земельної ділянки площею 10,9786 га від 19 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» та ОСОБА_7, поновленим; зобов'язано ОСОБА_7 вчинити дії щодо укладення з ПП «Таврія» додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 10, 9786 га від 19 лютого 2007 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року касаційні скарги ФГ «Скорук М.А.» та ОСОБА_7 відхилено, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2014 року залишено без змін.
У заяві про перегляд заявник порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статті 41 Конституції України, статей 319, 321, 627, 638, 651, 653 ЦК України та статті 33 Закону України «Про оренду землі».
На обґрунтування заяви заявник додав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року та рішення цього суду від 19 листопада 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно зі статтею 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_7 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 166732, виданим 3 березня 2006 року, на праві власності належить земельна ділянка площею 10,9786 га, яка розташована в с. Новософіївка Нікопольського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай № 589).
19 лютого 2007 року між ОСОБА_7 та ПП «Таврія» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на п'ять років, починаючи від дня його державної реєстрації, яка була здійснена 29 травня 2007 року. Отже, термін дії договору закінчувався 29 травня 2012 року. Цю земельну ділянку ПП «Таврія» орендувало в загальному масиві (полем), згідно зі схемою поділу, разом із земельними ділянками інших власників, без установлення меж для кожної окремої ділянки і закріплення їх межовими знаками.
15 серпня 2011 року ПП «Таврія» отримало від ОСОБА_7 заяву з проханням після збирання врожаю 2011 року не використовувати належну йому земельну ділянку.
10 лютого 2012 року ПП «Таврія» надіслало ОСОБА_7 лист-повідомлення № 23 про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, додавши до нього проект додаткової угоди, які ним отримані.
Однак 16 червня 2012 року ОСОБА_7 уклав договір оренди зазначеної земельної ділянки з ФГ «Скорук М.А.», який 13 липня 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему. 16 червня 2012 року ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» склало акт відновлення та узгодження меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), яким проведено закріплення межовими знаками меж земельних часток в натурі, у тому числі земельної частки ОСОБА_7
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із наявності в ПП «Таврія» переважного права на укладення з відповідачем договору оренди на новий строк, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та ґрунтується на нормах статті 33 Закону України «Про оренду землі» і умовах укладеного між сторонами договору оренди землі від 19 лютого 2007 року.
Разом із тим, надані заявником для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року та рішення цього суду від 19 листопада 2014 року свідчать про інше застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 319, 321, 627, 638, 651, 653 ЦК України та статті 33 Закону України «Про оренду землі», у подібних правовідносинах і за подібних фактичних обставин.
Так, в обох випадках орендар вважав, що має переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки до закінчення строку договору оренди надіслав орендодавцю лист-повідомлення про свій намір скористатися цим правом і останній не висловлював своїх заперечень із цього приводу в передбачені договором спосіб і строки.
Проте у справі, яка переглядається, суди із застосуванням норм статті 33 Закону України «Про оренду землі» задовольнили позовні вимоги та визнали поновленим договір оренди землі з попереднім орендодавцем, а в іншому випадку - відмовили.
Сервіси для юристів