П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання права власності на частину будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2012 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулись до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що в період спільного проживання їхні батьки, ОСОБА_12 і ОСОБА_13, побудували жилий будинок, що розташований за АДРЕСА_1. Батьки працювали в колгоспі, а жилий будинок, в якому вони (позивачі) мешкали разом з ними (батьками), належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_12
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на частину зазначеного жилого будинку.
Вважаючи, що до складу колгоспного двору, крім їхніх батьків, входили також і вони та що відповідно до статті 120 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР) майно колгоспного двору належить на праві сумісної власності і їм, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просили визнати за кожним із них право власності на ј частину вказаного будинку.
ОСОБА_10 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, в якій, вважаючи, що ОСОБА_12 і ОСОБА_13 членами колгоспу не були, спірний будинок до колгоспного двору належати не може, просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на жилий будинок від 9 квітня
1993 року, видане на ім'я ОСОБА_12, у частині належності будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_8 і ОСОБА_9 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_10 задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 3 липня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_8 задоволено частково: визнано за ОСОБА_8 право власності на ј частину жилого будинку АДРЕСА_1; у задоволенні позову ОСОБА_9 і зустрічного позову ОСОБА_10 відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року відмовлено ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вказане рішення апеляційного суду.
У заяві про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції ОСОБА_11 порушує питання про скасування цієї ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме:
пункту 20 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), статті 120 ЦК УРСР, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_11 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
від 21 березня 2012 року у справі за позовом про визнання частково недійсними рішення сільської ради про визнання права власності на жилий будинок, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину та договору дарування й визнання права власності на частину будинку та за зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні будинком
№ 6-4675св12);
від 23 травня 2012 року у справі за позовом про визнання права власності на частину будинку (№ 6-5913св12);
від 7 листопада 2012 року у справі за позовом про визнання недійсними свідоцтв про право власності та про право на спадщину, заповітів і державних актів та визнання права власності у порядку спадкування (№ 6-18476св12);
від 26 лютого 2014 року у справі за позовом про визнання права власності на частку в колгоспному дворі - ј частину жилого будинку та за зустрічним позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок (№ 6-4163св14),
а також на ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 лютого 2007 року у справі за позовом про визнання недійсними свідоцтва про право власності на будинок і договору дарування та визнання права власності на частину будинку (№ 6-10412кс04).
Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-10412кс04 і № 6-4163св14 суди касаційної інстанції скасували рішення судів попередніх інстанцій про визнання за позивачами на підставі статей 120, 123 ЦК УРСР права власності на частину в майні колишнього колгоспного двору та направили справи на новий судовий розгляд. При цьому суди касаційної інстанції виходили з того, що без належного з'ясування питання щодо правильності й обґрунтованості зарахування будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір судове рішення не може бути визнано таким, що ухвалено згідно із законом. Суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який, частково задовольняючи позов про визнання права власності на частину жилого будинку з господарсько-побутовими будівлями, виходив із того, що спірний будинок належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір, про що свідчать витяг із погосподарської книги та свідоцтво про право власності на жилий будинок, а тому особи, які були членами цього двору, мають право на частину в праві сумісної власності на підставі статей 120, 123 ЦК УРСР.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях у справах № 6-10412кс04 і № 6-4163св14.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 9 квітня 1993 року видано свідоцтво про право власності на жилий будинок, в якому зазначено, що спірний будинок належить до колгоспного двору.
Згідно із записом у погосподарській книзі спірний будинок станом на
Сервіси для юристів