ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_13, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку
«Барська, 45», про знесення самочинного будівництва за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області (далі - Інспекція) звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за результатами проведеної Інспекцією перевірки було встановлено, що ОСОБА_9 самочинно зробила реконструкцію квартири АДРЕСА_1 шляхом спорудження прибудови до квартири зовнішніми розмірами 6,05х3,92 м. По даному факту 31 жовтня 2011 року Інспекцією був складений акт та протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Окрім того, ОСОБА_9 винесено припис з вимогою до 1 лютого 2012 року подати в Інспекцію декларацію про готовність побудованого об'єкта до експлуатації. 1 листопада 2011 року винесено постанову про накладення на ОСОБА_9 штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. 26 червня 2012 року Інспекцією було проведено повторну перевірку щодо виконання ОСОБА_9 вимог припису Інспекції, за результатами якої встановлено, що остання вимог припису не виконала, будь-яких дій для узаконення самочинного будівництва чи приведення його у відповідність до містобудівного законодавства не вчинила, а тому позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_9 знести самочинну прибудову до квартири.
Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області
від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 березня 2014 року, позов задоволено, постановлено зобов'язати ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 знести за власний рахунок самочинно споруджену ними прибудову до квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_9, ОСОБА_10 на вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У поданій 16 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві
ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 376 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України), статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_9 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 4 лютого 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Судами під час розгляду справи встановлено, що співвласниками однокімнатної квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, кожному з них належить по 1/4 частці. У 2009 році ОСОБА_9 та її синами ОСОБА_10, ОСОБА_11 було здійснено реконструкцію належної їм квартири шляхом будівництва на прибудинковій території на місці лоджії житлової кімнати площею 19,2 кв.м.
31 жовтня 2011 року Інспекцією було проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_9 самочинно здійснила реконструкцію вищезазначеної квартири шляхом спорудження прибудови до квартири зовнішніми розмірами 6,05х3,92 м, про що був складений відповідний акт.
Цього ж дня Інспекцією винесено припис, яким ОСОБА_9 зобов'язано до 1 лютого 2012 року надати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.
Постановою начальника Інспекції від 1 листопада 2011 року на ОСОБА_9 накладено адміністративне стягнення за статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення - штраф у розмірі 170 грн.
26 червня 2012 року Інспекцією було проведено повторну перевірку щодо виконання ОСОБА_9 вимог припису від 31 жовтня 2011 року, за результатами якої встановлено, що остання вимог припису не виконала, будь-яких дій для узаконення самочинного будівництва чи приведення його у відповідність до містобудівного законодавства не вчинила.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що ОСОБА_9 видано припис про усунення порушень та надано строк для добровільного виконання припису. Однак в установлений строк відповідачі не усунули порушення, будь-яких дій для узаконення самочинного будівництва чи приведення його у відповідність до містобудівного законодавства не вчинили, перебудова об'єкта є неможливою.
Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження в справі, керувався тим, що суди, розглядаючи спір про знесення самочинного будівництва, залишили поза увагою той факт, що позивач звернувся до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення контролю у сфері містобудування у зв'язку із порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва та містобудування, таким чином відносини між сторонами були публічно-правовими, а тому зазначений спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 376 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
Сервіси для юристів