П ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 червня 2007 року між банком і ОСОБА_8 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ "ПриватБанк" надало відповідачу кредит у розмірі 500 грн зі сплатою 36 % річних.
Оскільки ОСОБА_8 належно не виконала своїх грошових зобов'язань, банк просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 17 тис. 080 грн 39 коп.
Рішенням Миколаївського районного суду від 1 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 листопада 2014 року, позов задоволено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_8 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення у справі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 256, 257, 261, 267, 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2015 року, 4 березня 2015 року, 10 квітня 2013 року, 3 липня 2013 року, 11 березня 2015 року, 3 вересня 2014 року, 26 лютого 2015 року, 12 листопада 2014 року, 11 грудня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
На підставі статті 360-5 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VII) суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Судами встановлено, що 6 червня 2007 року між банком та ОСОБА_8 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ "ПриватБанк" надало відповідачу кредит у розмірі 500 грн зі сплатою щомісяця 3 % на суму залишку заборгованості. У 2008 році кредитний ліміт збільшився до 500 грн. У 2009 році банк зменшив кредитний ліміт до 4 тис. 850 грн.
З 2 грудня 2008 року ОСОБА_8 неналежно виконує обов'язки з погашення кредиту та процентів за ним. Разом з тим останній платіж у розмірі 300 грн був здійснений ним 10 квітня 2012 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що перебіг позовної давності перервався та почався заново, оскільки відповідач вчиняв дії з погашення кредиту, визнаючи цим свій борг. Останній платіж відповідачем було здійснено 10 квітня 2012 року, а банк звернувся до суду у грудні 2013 року, тобто у передбачений законом трирічний строк.
Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2015 року та 20 листопада 2013 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_8, касаційний суд, відмовляючи у позові, указав, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту фізичним особам в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності на підставі статті 259 ЦК України. Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувались.
В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року та 11 березня 2015 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_8, касаційний суд, відмовляючи у позові, указав, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не по закінченню строку дії договору.
В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, 3 липня 2013 року, 11 березня 2015 року та 26 лютого 2015 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_8, касаційний суд відмовляючи у позові виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, а клопотання про поновлення не заявлялось.
В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року та 11 грудня 2014 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_8, касаційний суд указав, що проценти, нараховані після закінчення строку дії кредитного договору, стягненню не підлягають.
Отже, у зазначених справах наявні різні фактичні обставини та різне правове регулювання спірних правовідносин, а ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 256, 257, 261, 267, 1048 ЦК України.
З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, Верховний Суду України відповідно до статті 360-5 ЦПК України відмовляє у задоволенні заяви.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-5 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VII), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Сервіси для юристів