ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2015 року м. Київ
Судові палати у цивільних та адміністративних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,суддів:Волкова О.Ф.,Григор'євої Л.І.,Гриціва М.І. Гуменюка В.І.,Коротких О.А.,Кривенди О.В., Лященко Н.П.,Маринченка В.Л.,Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В.,Романюка Я.М.,Самсіна І.Л., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М.,Терлецького О.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_17 про скасування рішень сільської ради, визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2014 року,
в с т а н о в и л и :
У листопаді 2013 року заступник Бориспільського міжрайонного прокурора звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в лютому 2010 року відповідачу безоплатно було передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,89 га, яка розташована в межах Шпитівської сільської ради Києво-
Святошинського району Київської області.
У подальшому в порушення вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) на підставі розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від
7 травня 2012 року № 1482 та від 6 червня 2012 року № 1857 було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_17 земельну ділянку площею 0,5 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; на цю земельну ділянку він отримав державний акт.
Згодом на підставі рішення Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області призначення відведеної земельної ділянки було змінено з категорії земель сільськогосподарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) на категорію земель житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу).
Заступник Бориспільського міжрайонного прокурора просив суд визнати незаконним і скасувати рішення Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області: від 21 лютого 2012 року № 1065-12-VI про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_17 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; від 21 червня 2012 року № 1159-15-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідача; від 14 серпня 2012 року № 1223-17-VI про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки; від 6 грудня 2012 року № 1377-20-VI про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та передачу її у власність відповідача; а також визнати недійсними видані на ім'я ОСОБА_17 державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,5 га.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2013 року позов заступника Бориспільського міжрайонного прокурора задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 116, частини першої статті 121 ЗК України та частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство».
На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2013 року, від 21 травня та від 15 жовтня 2014 року, а також ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 березня, 2 липня 2013 року та 10 квітня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» справа розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача і прокурора, перевіривши доводи заявника, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України визнають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України (у редакції Закону від 7 липня 2010 року) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Судами під час розгляду справи встановлено, що у лютому 2010 року ОСОБА_17 безоплатно було передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,89 га, яка розташована в межах Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Згодом ОСОБА_17 на підставі рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 лютого 2012 року № 1065-12-VІ та від 21 червня 2012 року № 1159-15-VІ безоплатно отримав у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,5 га, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; на цю земельну ділянку йому видано державний акт на право власності.
У подальшому рішенням Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 14 серпня 2012 року № 1223-17-VІ ОСОБА_17 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки та рішенням Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 6 грудня 2012 року № 1377-20-VІ затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу. На підставі зазначених рішень відповідач отримав державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд
касаційної інстанції, виходив з того, що зі змісту частини четвертої статті 116 та частини першої статті 121 ЗК України слідує, що громадянин має право отримати безоплатно у власність земельні ділянки один і більше разів, але в межах розмірів, передбачених статтею 121 ЗК України.
Проте зміст наданих для порівняння ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2013 року, 15 жовтня і 21 травня 2014 року, та Вищого адміністративного суду України від 2 липня та 28 березня 2013 року та від 10 квітня 2014 року свідчить про те, що суди касаційної інстанції керувалися тим, що одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої статтею 121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 116, частини першої статті 121 ЗК України та частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство».
Сервіси для юристів