Постанова ВСУ від 24.06.2014 року у справі №21-224а14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В., суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Верховної Ради України, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Пенсійний фонд України, про визнання дій незаконними, бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України, у якому просив:

- визнати незаконним втручання Верховної Ради України у право власності, яке відбулося внаслідок перевищення повноважень та порушення процедури прийняття закону, яким йому було значно зменшено розмір пенсії;

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо забезпечення прямої дії норм статей 84, 91 Конституції України на пленарних засіданнях Верховної Ради України;

- зобов'язати Верховну Раду України забезпечити дію статей 84, 91 Конституції України на пленарних засіданнях Верховної Ради України;

- зобов'язати Верховну Раду України вжити усіх заходів для поновлення порушеного права власності позивача.

На обґрунтування позову ОСОБА_10 зазначив, що при прийнятті Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 3491-VІ) був порушений порядок, встановлений статтями 84, 91 Конституції України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 квітня 2014 року відмовив у відкритті провадження.

Відмовляючи у відкритті провадження, цей суд, посилаючись на статті 147, 150, 152 Конституції України, статті 13, 15 Закону України від

16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України»

далі - Закон № 422/96-ВР), зазначив, що вимоги, які ґрунтуються на порушенні Верховною Радою України встановленої Конституцією України процедури прийняття законів, не підлягають розгляду у Вищому адміністративному суді України як суді першої інстанції, оскільки публічно-правові справи щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Не погоджуючись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_10 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати зазначену ухвалу та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 171-1 КАС встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

У пункті 1 частини третьої статті 17 цього Кодексу зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Основного Закону визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Повноваження Конституційного Суду України визначені в статті 13 Закону № 422/96-ВР, у пункті 1 якої зазначено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до статті 15 цього Закону підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.

Оскільки оскаржувана ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у задоволенні заяви ОСОБА_10 необхідно відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України