ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., −
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі − Мінприроди), Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області (далі − Управління), Міністерства екології та природних ресурсів України (далі − Мінекології) про скасування наказів та поновлення на роботі,
в с т а н о в и л а:
У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати недійсним наказ Мінекології від 31 грудня 2010 року № 1388-о про його звільнення з посади заступника начальника Управління на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП); скасувати наказ Управління від 31 грудня 2010 року № 210-ос про звільнення; поновити на посаді заступника начальника Управління, посилаючись на те, що оскаржувані накази відповідачів прийняті з порушенням норм законодавства.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 травня 2011 року позовні вимоги задовольнив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року, постанову суду першої інстанції скасував та постановив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 25 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб − підприємців» ( далі − Закон № 755-IV), просить скасувати рішення касаційного суду та постановити рішення про задоволення позовних вимог.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 листопада 2013 року (К/9991/26587/13).
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні касаційного суду, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права, на неоднакове застосування яких судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах посилається заявник.
У справі, що розглядається, касаційний суд залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про поновлення на роботі, погодився із висновком цього суду про те, що звільнення ОСОБА_1 за прогул є правомірним, оскільки позивач всупереч вимогам статті 149 КЗпП не надав письмових пояснень щодо порушення ним трудової дисципліни, а також доказів поважності причин відсутності на робочому місті, а тому неповідомлення керівництва про такі обставини, давало підстави вважати про вчинення позивачем прогулу.
У рішенні, наданому заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову виходив із того, що наказ Мінекології від 15 грудня 2010 pоку №1350-о в частині невідповідності займаній посаді, на підставі якого позивача звільнено з посади за пунктом 2 статті 40 КЗпП, визнаний протиправним і скасований постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року в справі № 2а/0470/64/11, яке набрало законної сили. Також суд послався на те, що у Мінекології було відсутнє право щодо прийняття наказу про звільнення, оскільки на той час міністерство не пройшло процедуру державної реєстрації відповідно до вимог частини 4 статті 25 Закону України № 755-IV.
Аналізуючи наведені рішення суду касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України приходить до висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, ухвала касаційного суду в якій додана до заяви, то у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сервіси для юристів