П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Сімоненко В.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про стягнення додаткових витрат на утримання доньки, яка продовжує навчання.
Позивачка зазначала, що вона з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах, які були припинені після народження їхньої доньки - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2014 року з відповідача стягуються аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн на період навчання.
Посилаючись на те, що її дочка навчається в Запорізькому національному технічному університеті за контрактом (загальний термін навчання з 1 вересня 2013 року по 30 травня 2017 року, загальна вартість оплати за навчання становить 43 тис. 41 грн) та проживає в гуртожитку, починаючи з 1 вересня по 15 лютого 2014 року позивачка понесла відповідні витрати, пов'язані з навчанням доньки, тому просила суд стягнути з відповідача на її користь Ѕ частину витрат за період з 1 вересня по 15 лютого 2014 року: на оплату за навчання в розмірі 3 тис. 74 грн. 19 коп.; за проживання доньки в гуртожитку в розмірі 849 грн 97 коп.; допустити негайне виконання рішення суду та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року, поновлено ОСОБА_8 строк на касаційне оскарження рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 січня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року та відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.
У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 185, 201 Сімейного кодексу України (далі - СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
У справі, яка переглядається, встановлено, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах та мають спільну дочку - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_12 досягла повноліття.
Згідно з довідкою виданою Запорізьким національним технічним університетом 12 грудня 2013 року ОСОБА_12 є студенткою першого курсу денної форми навчання гуманітарно-правового факультету Запорізького національного технічного університету (за контрактом) і її навчання закінчиться 30 травня 2017 року. З 1 вересня 2013 року ОСОБА_12 проживає і зареєстрована в гуртожитку АДРЕСА_1
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2014 року відповідно до статті 199 СК України з відповідача стягнуті аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн щомісячно на період її навчання в Запорізькому національному технічному університеті до 30 травня 2017 року.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення додаткових витрат, пов'язаних з навчанням дочки, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачка просить стягнути зазначені суми за статтею 185 СК України, обґрунтовуючи це як обов'язок відповідача брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, а витрати на проживання у гуртожитку та вартість навчання не відносяться до таких витрат.
Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року, 26 червня 2013 року та 3 грудня 2014 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 185, 201 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилається заявниця, у справі з аналогічними правовідносинами касаційний суд виходив з того, що виплати, пов'язані з навчанням дитини в університеті та проживанням у гуртожитку, є додатковими витратами; ці витрати зумовлені особливими обставинами, оскільки спрямовані на розвиток здібностей дитини (її навчання), при цьому зазначені витрати понесені позивачкою до настання повноліття дитини. Крім того, вирішуючи спір, суд також ураховував наявність у позивачки потреби в матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням дитини.
Отже, викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права - статей 185, 201 СК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою - третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленністю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може братии участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов'язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
Сервіси для юристів