ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (далі - селищна рада), відділу Державного агентства земельних ресурсів України у Томашпільському районі Вінницької області (далі - відділ Держземагентства), реєстраційної служби Томашпільського районного управління юстиції Вінницької області (далі - реєстраційна служба), ОСОБА_11, ОСОБА_12 про скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2013 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати:
- державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 515587, виданого 7 червня 2011 року на ім'я ОСОБА_11, який посвідчує право власності на земельну ділянку, розташовану за АДРЕСА_1, площею 0,1320 га, зареєстровану 20 червня 2011 року в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (далі - Книга записів) за № 0523995510000313;
- державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 509878, виданого 26 травня 2011 року на ім'я ОСОБА_12, який посвідчує право власності на земельну ділянку, розташовану за АДРЕСА_2, площею 0,1361 га, зареєстровану 21 червня 2011 року в Книзі записів за № 052395510000325.
Томашпільський районний суд Вінницької області постановою від 10 квітня 2013 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення обґрунтував тим, що оскільки є рішення місцевого суду від 13 грудня 2011 року про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, то на підставі цього ж рішення з дня набрання ним законної сили втрачає чинність їх державна реєстрація, а отже, підстав для скасування державної реєстрації цих актів за ще одним рішенням суду немає.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 24 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: зобов'язав відділ Держземагентства скасувати державну реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 515587, що виданий 7 червня 2011 року на ім'я ОСОБА_11, та серії ЯЛ № 509878, що виданий 26 травня 2011 року на ім'я ОСОБА_12
Рішення мотивував тим, що визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку виключає його державну реєстрацію, тому відмова провести скасування державної реєстрації є порушенням права позивача на користування земельною ділянкою.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_12 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах - частини сьомої статті 16 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV). Вимоги мотивувала тим, що позивач не є правонабувачем земельної ділянки, не мала права ініціювати скасування державної реєстрації оспорених державних актів, пред'явила позов до неналежного відповідача - до відділу Держземагентства, а не до відповідного підрозділу реєстраційної служби. Просить скасувати рішення суду і направити справу на новий касаційний розгляд.
На обґрунтування наведених у заяві доводів послалася на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2013 року (справа № К-38202/10), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
У справі, що розглядається, як установили суди, спірні відносини виникли щодо права ОСОБА_10 на належну їй земельну ділянку, яке ОСОБА_12 і ОСОБА_11 порушили тим, що частково розширили належні кожній з них земельні ділянки за рахунок площі суміжної земельної ділянки ОСОБА_10 Селищна рада рішенням від 9 грудня 2009 року внесла зміни в розміри земельних ділянок ОСОБА_12 і ОСОБА_11, збільшила їх площу і передала земельні ділянки їм у власність. На підставі цього рішення ОСОБА_12 та ОСОБА_11 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, які зареєстрували у відділі Держземагентства.
У справі, рішення в якій надано для порівняння, відносини щодо надання земельної ділянки в користування згідно з рішенням органу місцевого самоврядування, отримання на підставі цього рішення державного акта на право користування землею, реєстрації акта в органах Державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації виникли між конкретними суб'єктами, серед яких, зокрема, фізична особа, яка ініціювала позов до суду, не фігурувала як сторона чи інша особа, яка брала участь у справі. У цій справі позивач не мав правомочностей правонабувача звертатися із заявою про скасування державної реєстрації державного акта на право власності на землю на підставі Закону № 1952-ІV.
Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, які регулюють відносини реєстрації речових прав та обмежень. Однак підґрунтям (основою) цього стали відмінні між собою фактичні обставини, до яких норми права були застосовані у відповідності (в залежності) з їх змістом та характером. Ці обставини не зумовили неоднакове правозастосування, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.
З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_12 слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_12 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: О.Ф Волков
М.І. Гриців
Сервіси для юристів