Постанова ВСУ від 23.12.2015 року у справі №6-327цс15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., за участю представників ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - ОСОБА_11 і ОСОБА_12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до фізичної особи ‒ підприємця ОСОБА_13, фізичної особи ‒ підприємця ОСОБА_14, ОСОБА_15, товариства з обмеженою відповідальністю «Аліма-Т», треті особи: ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартир та витребування майна за заявами ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2009 року він є власником квартир у будинку АДРЕСА_1, а саме: 1‒7, 14‒16, 18‒22, 24, 25, 30, 39, 42, 45, 52‒54, 60‒64, 69, 70, 74, 75, 77, 78, 85, 86, 91, 94, 100‒103, 112, 113, 115, 117‒119. У листопаді 2010 року він дізнався, що 11 вересня 2009 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_14 (далі - ФОП ОСОБА_14), фізичною особою - підприємцем ОСОБА_15 (далі - ФОП ОСОБА_15) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_13 (далі - ФОП ОСОБА_13) укладено договір купівлі-продажу квартир у будинку АДРЕСА_1, а 22 вересня 2009 року між ними укладено додаткову угоду до цього договору, за умовами якої передано у власність ФОП ОСОБА_13 80 квартир, до складу яких входять і квартири, що перебувають у власності позивача.

На підставі рішення Господарського суду Харківської області від 27 січня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано дійсним договір купівлі-продажу квартир, укладений 11 вересня 2009 року між ФОП ОСОБА_14, ФОП ОСОБА_15 та ФОП ОСОБА_13, і визнано за ФОП ОСОБА_13 право власності на 80 квартир у будинку АДРЕСА_1. На підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 31 березня 2010 року ФОП ОСОБА_13 відчужив майнові права на 80 квартир товариству з обмеженою відповідальністю «Аліма-Т» (далі - ТОВ «Аліма-Т»).

Згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 26 квітня 2011 року договір купівлі-продажу майнових прав від 31 березня 2010 року визнано дійсним і визнано право власності на 80 квартир за ТОВ «Аліма-Т». Проте постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 травня 2012 року, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Харківської області від 26 квітня 2011 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Аліма-Т».

Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року є недійсним, оскільки він нотаріально не посвідчувався та не проводилася його державна реєстрація, до того ж продавцями за цим договором були ФОП ОСОБА_14 і ФОП ОСОБА_15, хоча на підставі судового рішення право власності на будинок, у якому розташовані квартири, що були предметом спірного договору, визнано за фізичними особами ОСОБА_14 і ОСОБА_15 Незважаючи на чинне рішення господарського суду, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року, особі, чиї права цим договором порушені, не заборонено оскаржувати цей договір з метою захисту своїх прав та інтересів. Крім того, незважаючи на скасування судового рішення про визнання за ТОВ «Аліма-Т» права власності на об'єкти нерухомості, на даний час право власності зареєстровано за ТОВ «Аліма-Т».

Посилаючись на те, що він фактично позбавлений можливості реалізувати своє право щодо об'єктів нерухомості, ОСОБА_10 просив на підставі частини першої статті 203, частин першої та третьої статті 215, статей 319, 321, 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року та на підставі статей 387, 388 ЦК України витребувати від ТОВ «Аліма-Т» квартири, розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1, а саме квартири 4, 5, 7, 15, 16, 21, 30, 39, 42, 53, 54, 60, 61, 63, 69, 70, 74, 91, 94, 100, 101, 117, 119.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_10

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_10 відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року залишено без змін.

22 квітня 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 388 ЦК України та частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

22 квітня 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 388 ЦК України.

23 квітня 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 640 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

На підтвердження вимог про перегляд судових рішень заявники надали ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 і 28 січня та 24 березня 2015 року, а також постанову Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року (справа № 6-1 цс 15).

У своїх заявах ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просять скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників заявників, перевіривши наведені в заявах доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про їх задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що 11 вересня 2009 року між ФОП ОСОБА_14, ФОП ОСОБА_15 та ФОП ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ФОП ОСОБА_14 і ФОП ОСОБА_15 передали, а ФОП ОСОБА_13 прийняв у власність 89 квартир у будинку АДРЕСА_1, а саме квартири 1-16, 18-28, 30, 31, 37-39, 41-49, 51-54, 60-64, 67, 69, 70, 72, 73-80, 82, 85-87, 91, 94, 97-103, 107, 110-113, 115-123.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, без нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

22 вересня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року, згідно з умовами якої ФОП ОСОБА_13 прийняв у власність 80 квартир у будинку АДРЕСА_1, а саме квартири 1-16, 18-26, 30, 31, 38, 39, 41, 42-48, 51-54, 60-64, 67, 69, 70, 74-80, 85-87, 91, 94, 98-103, 107, 110, 112, 113, 115-123.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 6 листопада 2009 року визнано дійсним договір купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року, укладений між ФОП ОСОБА_14, ФОП ОСОБА_15 та ФОП ОСОБА_13, і визнано за ФОП ОСОБА_13 право власності на квартири 1-16, 18-26, 30, 31, 38, 39, 41, 42-48, 51-54, 60-64, 67, 69, 70, 74-80, 85-87, 91, 94, 98-103, 107, 110, 112, 113, 115-123 (загальна кількість - 80 квартир) у будинку АДРЕСА_1.