Постанова ВСУ від 23.11.2016 року у справі №357/11232/14-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ нежитлового приміщення в натурі за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні.

Позивачка зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі із сином відповідачки - ОСОБА_8; цей шлюб розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2010 року.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 23 квітня 2013 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення № 41 площею 527,3 кв. м у жилому будинку АДРЕСА_1, яке було зареєстровано за позивачкою.

У натурі приміщення не поділено.

Посилаючись на зазначене, а також на ті обставини, що ОСОБА_8 подарував належну йому частку своїй матері ОСОБА_7; спірним приміщенням фактично користується позивачка та працівники, які працюють у неї за трудовим договором; це приміщення вона утримує особисто за власні кошти; згодна відшкодувати ОСОБА_7 вартість 1/2 частини спірного приміщення відповідно до статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - позивачка просила припинити право власності ОСОБА_7 на частку у спільному майні, оскільки користуватись ним неможливо, річ є неподільною, та таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

У серпні 2014 року ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ нежитлового приміщення в натурі, посилаючись на порушення її права на користування цим об'єктом нерухомості з боку ОСОБА_6, яка використовує його для здійснення підприємницької діяльності, а також на той факт, що поділ у натурі приміщення можливий шляхом його перепланування, погодженого з управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради, головою правління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прогрес», створеного в цьому будинку, з урахуванням виготовленого проектною організацією варіанта конкретного поділу нежитлового приміщення.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 25 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив: припинив право спільної часткової власності ОСОБА_7 на 1/2 частину нежитлового приміщення № 41 на АДРЕСА_1 загальною площею 527,3 кв. м, що належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 25 січня 2014 року; визнав за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину цього приміщення; стягнув на користь ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 1 млн 88 тис. 428 грн, що знаходяться на депозитному рахунку цього суду згідно з ухвалами від 11 вересня 2014 року та 9 червня 2015 року та платіжним дорученням від 23 червня 2015 року; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 суд відмовив.

Апеляційний суд Київської області 14 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності, відмовив; зустрічний позов ОСОБА_7 про поділ нежитлового приміщення в натурі як об'єкта права спільної часткової власності задовольнив: виділив ОСОБА_7 в натурі 1/2 частину спірного нежитлового приміщення загальною площею 263,94 кв. м та визнав за нею право власності на це нерухоме майно; припинив право спільної часткової власності на нежитлове приміщення № 41 на АДРЕСА_1 загальною площею 527,3 кв. м, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_7 (1/2 частина) та ОСОБА_6 (1/2 частина).

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 липня 2016 року рішення апеляційного суду скасувала, залишила в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року ОСОБА_7 просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення апеляційного суду з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 365 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, 28 січня 2015 року, 13 червня і 6 липня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року, постанов Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, 15 травня 2013 року та 2 липня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_6 і ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2010 року.

Нежитлове приміщення № 41 площею 527,3 кв. м у жилому будинку АДРЕСА_1 було придбане в період шлюбу й зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 22 січня 2008 року № 17.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 23 квітня 2013 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину зазначеного приміщення.

На підставі договору дарування від 25 січня 2014 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_7 1/2 частину цього нежитлового приміщення.

ОСОБА_6 внесла на депозит суду суму вартості 1/2 частини нежитлового приміщення, визначену висновком судової експертизи.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.