П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
ПАТ «КБ «ПриватБанк» зазначало, що 15 травня 2007 року між ним та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1 тис. доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 4 222 долари США 76 центів, яка складається із: 1 527 доларів США 73 центів заборгованості за кредитом, 1 704 доларів США 67 центів заборгованості за відсотками, 729 доларів США 68 центів комісії за користування кредитом, 62 долари США 58 центів штрафу (фіксована частина) та <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_988/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> 198 доларів США 10 центів штрафу (процентна складова).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 201 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>3 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2015 року, позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 640 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 257, 261 та 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 посилається на постанови Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 19 березня 2014 року, 24 червня 2015 року та 6 квітня 2016 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 травня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 1 тис. доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 серпня 2014 року ОСОБА_6 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 222 долари США 76 центів, яка складається із: 1 527 доларів США 73 центів заборгованості за кредитом, 1 704 доларів США 67 центів заборгованості за відсотками, 729 доларів США 68 центів комісії за користування кредитом, 62 долари США 58 центів штрафу (ф???????? ???????) ?? <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_988/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> 198 доларів США 10 центів штрафу (процентна складова)
Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк», виходив з того, що банк виконав умови договору та надав ОСОБА_6 кредит, а відповідач умови кредитного договору виконував частково, унаслідок чого утворилась заборгованість; суд не застосував наслідків спливу позовної давності, оскільки переривання її перебігу було зумовлене внесенням відповідачем 28 вересня 2011 року платежу за кредитним договором.
Разом з тим, у постановах Верховного Суду України, наданих заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд зазначив, що відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).
Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що регулюють позовну давність.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Сервіси для юристів