П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 березня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Охрімчук Л.І., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Лященко Н.П. Сімоненко В.М.,Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» до ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю «Пахар», треті особи: Головне управління Держземагентства у Запорізькій області, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання вчинити дії за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 1 жовтня 2015 року та рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 серпня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дана» (далі ТОВ «Дана») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю «Пахар» (далі - ТОВ «Пахар») про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання вчинити дії.
Позивач зазначав, що 18 січня 2008 року між ним (орендар) та ОСОБА_8 (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 6,76 га строком на п'ять років з моменту його державної реєстрації, яка була здійснена 25 березня 2008 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла; після її смерті всі права та обов'язки орендодавця за цим договором перейшли до ОСОБА_7, яка з 2010 року до 2014 року отримувала орендну плату від ТОВ «Дана», а саме: у 2010 році вона отримала 1,5 т зерна; у 2011 році - 1,5 т зерна; у 2012 році - 2 т зерна; у 2013 році - 2 т зерна; у 2014 році - 1,5 т зерна й 6 л соняшникової олії.
Пунктом 8 зазначеного договору оренди передбачено, що орендар має переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця письмово про намір продовжити його дію.
25 жовтня 2012 року та 4 червні 2015 року ТОВ «Дана» направляло ОСОБА_7 листи з пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди землі, проте відповіді не отримало. Орендодавець також не направляв орендарю протягом одного місяця з моменту закінчення строку дії договору оренди листів щодо відмови в його поновленні.
Посилаючись на вказані обставини й на те, що після закінчення строку оренди орендар продовжував відкрито та безперешкодно користуватися зазначеною орендованою земельною ділянкою, яку використовував за цільовим призначенням - вирощування сільськогосподарської продукції, проте йому стало відомо, що 30 липня 2013 року ОСОБА_7 уклала договір оренди тієї самої земельної ділянки з ТОВ «Пахар», тому на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ТОВ «Пахар» та ОСОБА_7, та зобов'язати останню вчинити дії щодо укладення з ТОВ «Дана» додаткової угоди про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки від 18 січня 2008 року на строк до 25 березня 2018 року.
Запорізький районний суд Запорізької області рішенням від 21 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 1 жовтня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Дана» відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 грудня 2015 року вказані судові рішення залишила без змін.
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 1 жовтня 2015 року та рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 серпня 2015 року ТОВ «Дана» просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 33 Закону України «Про оренду землі», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеної вище ухвали касаційного суду викладеним у постановах Верховного Суду України від 25 лютого, 18 березня і 9 вересня 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ТОВ «Дана» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня, 29 жовтня 2014 року, 4 березня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 25 лютого, 18 березня, 15 квітня і 9 вересня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «Дана» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Суди установили, що 18 січня 2008 року між ОСОБА_8 та ТОВ «Дана» було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 6,76 га ріллі строком на п'ять років з моменту його державної реєстрації, яка була здійснена 25 березня 2008 року.
Згідно з пунктом 8 цього договору після закінчення строку його дії орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору.
За пунктом 9 цього договору орендна плата вноситься у грошовому еквіваленті на момент укладення договору - 1 тис. 200 грн, у натуральному вигляді в розмірі 1500 кг зерна на рік щорічно, але не пізніше 20 грудня поточного року.
Пунктом 37 договору оренди встановлено, що дія договору припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_7 є власником спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_8, до складу якої входить зазначена земельна ділянка.
ТОВ «Дана» за 90 днів до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки не зверталося до орендодавця щодо поновлення дії цього договору, оскільки відповідне повідомлення орендаря від 25 жовтня 2012 року поштовим відділенням не приймалося й не відправлялося, крім того, до повідомлення не додано відповідних додаткових угод.
30 липня 2013 року ОСОБА_7 уклала договір оренди спірної земельної ділянки з ТОВ «Пахар».
Орендар звернувся до орендодавця листом від 15 серпня 2013 року з проханням підписати договір оренди, а листом від 4 червня 2015 року - поновити договір оренди, додавши екземпляри відповідної додаткової угоди.
Сервіси для юристів