П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М., суддів:Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Потильчака О.І., Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_12 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_12 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л и:
У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк» або Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_12 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що 16 вересня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_12 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, згідно з яким Банк передав позичальнику в тимчасове користування кошти в сумі 157 тис. доларів США зі сплатою 12,25 % річних та кінцевим терміном погашення не пізніше 15 вересня 2012 року. 3 жовтня 2006 року до зазначеного договору внесено зміни, згідно з якими сторони домовилися, що максимальний ліміт заборгованості становить 300 тис. доларів США зі сплатою 13, 5% річних. ПАТ «Укрсоцбанк» виконав свої зобов'язання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії, надавши позивачу право отримувати грошові кошти в порядку відновлювального кредиту, а відповідач, отримавши вказані кошти, не в повному обсязі виконує свої зобов'язання в частині їх повернення та сплати процентів за користування коштами, унаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 421 тис. 472 долари США, що еквівалентно 6 млн 543 тис. 656 грн 69 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 16 вересня 2005 року в розмірі 3 млн 032 тис.036 грн 87 коп., заборгованість зі сплати процентів у розмірі 2 млн 467 тис. 145 грн 12 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 593 тис. 611 грн 59 коп., пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 450 тис.863 грн 11 коп., усього 6 млн 543 тис. 656 грн 69 коп. Вирішено компенсувати сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3 тис.654 грн останньому за рахунок держави.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2015 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 16 вересня 2005 року в розмірі 193 тис. 291 долар США 35 центів заборгованості за кредитом, 79 тис. 442 долари США 74 центи заборгованості за процентами, 418 тис. 966 грн 89 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 316 тис. 986 грн 85 коп. пені за несвоєчасне повернення процентів та 3 тис. 654 грн сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_12 відхилено, рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2015 року залишено без змін.
У заяві про перегляд судових рішень заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року та рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Украсоцбанк» з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах, зокрема, статті 253, частини третьої статей 254, 256, 257, пункту 1 частини другої статті 258, статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На обґрунтування зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_12 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2011 року та постанови Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 21 жовтня 2014 року, 18 червня 2014 року і 19 березня 2014 року та від 3 червня 2015 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважать, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16 вересня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_12 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, згідно з яким Банк передав позичальнику в тимчасове користування кошти в сумі 157 тис. доларів США зі сплатою 12,25 % річних та кінцевим терміном погашення не пізніше 15 вересня 2012 року.
3 жовтня 2006 року до зазначеного договору внесено зміни, згідно з якими сторони домовилися, що максимальний ліміт заборгованості становить 300 тис. доларів США зі сплатою 13, 5% річних.
Згідно з умовами договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 16 вересня 2005 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_12, та договору про внесення змін від 3 жовтня 2006 року позичальник повинен до 21 числа (включно) кожного календарного місяця, сплачувати Банкові суму кредиту, а до 20 числа (включно) місяця, наступного за тим, у якому позичальник користувався кредитом, а також у день повернення заборгованості за кредитом у повному обсязі в день такого повернення - нараховані проценти за користування кредитом. Кінцевий термін, до якого має бути повернуто заборгованість за кредитом, - 15 вересня 2012 року (включно) або достроково.
Пунктом 3.2.5 кредитного договору передбачено право Банку у разі недотримання позичальником умов цього договору вимагати повернення в повному обсязі заборгованості (основної та простроченої) та погашення вимог кредитора, що випливають з договору.
Зі змісту договору про надання відновлювальної кредитної лінії та внесених до нього змін убачається, що сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом і процентами за користування ним (кінцевий строк повернення кредиту - 15 вересня 2012 року), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісяця до 21 числа (включно) для основної заборгованості (пункт 1.1.1 договору про внесення змін до кредитного договору) і до 20 числа (включно) процентів за користування кредитом (пункт 2.5 кредитного договору).
Отже, умовами договору, укладеного між сторонами, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
ОСОБА_12 свої зобов'язання за вказаним договором щодо повернення кредиту та відсотків за його користування виконував частково, починаючи з 20 вересня 2005 року по 21 травня 2009 року.
Задовольняючи позов ПАТ «Укрсоцбанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не сплачує передбачених кредитним договором платежів та ухиляється від виконання зобов'язань. Крім того, суд вважав, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні, так як кінцевий термін погашення кредиту - 15 вересня 2012 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до вимог статей 253, 254, 257, 258, 267 ЦК України право на стягнення заборгованості за кредитним договором у позивача збереглося лише за період із серпня 2011 року по 8 серпня 2014 року за тілом кредиту та несплаченими процентами за користування кредитними коштами, оскільки їх повернення відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, а тому позовна давність обчислюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Відповідно до статті 258 ЦК України позовна давність для стягнення неустойки (пені) визначена в один рік, а тому позивач має право на стягнення пені за період з 8 серпня 2013 року по 8 серпня 2014 року.
У наданих для порівняння судових рішеннях зроблено такі висновки:
- у постанові від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116 цс13) Верховний Суд України виходив з того, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою відповідно до статті 266, частини другої статті 258 ЦК України;
Сервіси для юристів