ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю:
позивача - директора громадського об'єднання «Інститут правової
політики та соціального захисту» (далі - Громадське об'єднання)
Бережної О.П.,
представника відповідача - ОСОБА_5, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Громадського об'єднання до Верховної Ради України про визнання незаконними постанови і заяви, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У червні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та Громадське об'єднання в порядку статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2003/ed_2016_01_01/pravo1/T052747.html?pravo=1> (далі - КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_01_01/pravo1/T052747.html?pravo=1>) звернулися до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просили визнати незаконними Постанову Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VІІІ «Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Постанова № 462-VІІІ) та Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Заява про відступ).
Крім того, позивачі просили визнати протиправними дії Верховної Ради України щодо прийняття зазначеної Постанови та зобов'язати вчинити певні дії, а саме: направити Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй та Генеральному Секретарю Ради Європи інформацію про відкликання направленої раніше відповідачем Заяви про відступ.
Заявлені у позові вимоги мотивують тим, що оскаржуваною Постановою порушено їх права, свободи та інтереси, передбачені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також Конституцією України, та що відступ України від міжнародних зобов'язань суперечить Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, яку 16 вересня 2014 року Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 червня 2015 року відмовив у відкритті провадження у справі.
Своє рішення суд мотивував тим, що за змістом позову йдеться про неконституційність оскаржуваної Постанови, тобто позивачі просять надати оцінку її відповідності Конституції України, що є повноваженням Конституційного Суду України, а вчинення інших дій обумовлюється виключно невідповідністю такої постанови Конституції України.
За таких обставин Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2015 року, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та Громадське об'єднання звернулися із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, в якій просять скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення по суті позову.
Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що ухвалене Вищим адміністративним судом України рішення є незаконним та необґрунтованим через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вважають, що суд не розглянув усі доводи, наведені в адміністративному позові, оскільки в ньому зазначено не лише про невідповідність оскаржуваної Постанови Верховної Ради України Конституції України, а й про її невідповідність законодавчим актам України та міжнародним нормам права.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС).
Статтею 171-1 КАС встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.
У пункті 1 частини третьої статті 17 цього Кодексу зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.
Сервіси для юристів