ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., при секретарях судового засідання Ключник А.Ю., Шатило Р.П.,
за участю представників: позивача - ОСОБА_5., ОСОБА_6,
відповідача - Белінської О.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення,
в с т а н о в и л а:
У травні 2016 року ОСОБА_8 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_12 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді» (далі - Спірне рішення).
Свої вимоги обґрунтувала тим, що до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) із заявами звернулись особи, зокрема, експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» (далі - Фонд) ОСОБА_25, заступник Генерального прокурора України ОСОБА_26, адвокати ОСОБА_27, ОСОБА_28, які не мали повноважень на такі звернення. У висновку ТСК не виокремлено конкретних протиправних дій позивача та не вказано, у чому саме полягало порушення присяги судді.
Вважає Спірне рішення протиправним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України та міжнародним стандартам щодо незалежності суддів.
Було встановлено, що ОСОБА_8 рішенням Київської міської ради народних депутатів XIII сесії ХХІ скликання від 18 лютого 1993 року № 4 обрана народним суддею Жовтневого районного суду міста Києва. Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведена на роботу на посаду судді до Солом'янського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 7 лютого 2002 року № 3060-ІІІ обрана суддею Апеляційного суду міста Києва безстроково.
До ТСК надійшли заяви експерта Фонду ОСОБА_25 від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України ОСОБА_26 від 10 грудня 2014 року, адвокатів ОСОБА_27 від 9 грудня 2014 року та ОСОБА_28 від 11 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_04_08/pravo1/T141188.html?pravo=1> (далі - Закон 1188-VII). Підставами для цього стали дії щодо ухвалення у складі колегії суддів рішень про залишення без змін ухвал слідчих суддів судів першої інстанції про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких Законів України».
ТСК 10 червня 2015 року визнала в діях судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8 наявність ознак порушення присяги судді під час перевірки в апеляційному порядку рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та направила висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
ВРЮ ухвалою від 15 жовтня 2015 року № 742/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу щодо судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8 31 березня 2016 року ВРЮ дійшла висновку про порушення суддею Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8 присяги судді при розгляді вищевказаних справ і прийняла Спірне рішення.
Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2016 року позов ОСОБА_8 задовольнив: визнав незаконним та скасував Спірне рішення у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
У своєму рішенні зазначив, що ВРЮ не довела того, що ОСОБА_8 порушила присягу судді під час вирішення справ, хибно погодилась із висновком ТСК про вчинення нею дій усупереч нормам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) при ухваленні цих рішень. Наголосив на тому, що під час прийняття Спірного рішення ВРЮ не зважила на те, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою; не взяла до уваги стаж роботи ОСОБА_8 на посаді судді, її позитивну характеристику.
У цьому рішенні Вищий адміністративний суд України виокремив і надав значення думці про те, що рішення суддів судів апеляційної інстанції, які розглядали апеляційні скарги на ухвали слідчого судді, не можуть бути предметом перевірки.
Вищий адміністративний суд України, як зазначається в оскарженому рішенні, відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (справа № 21-703а16) щодо строків для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, і дійшов висновку, що річний строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року і відмовити у задоволенні позову.
Посилається на те, що відповідно до Закону № 1188-VІІ право на звернення до ТСК із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді надано будь-якій особі та ВРЮ зобов'язана розглянути висновок ТСК про порушення присяги суддею.
Зазначає, що оскільки ТСК не є тим органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, посилання Вищого адміністративного суду України на невідповідність в повній мірі заяви вимогам звернення, за яких воно може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді, суперечить положенням Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІІ) та Закону № 1188-VІІ.
Вважає, що для вирішення цієї справи підлягала застосуванню частина четверта статті 96 Закону № 2453-VI [в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII)], відповідно до якої строк накладення дисциплінарного стягнення щодо судді ОСОБА_8 у виді звільнення за порушення присяги не закінчився.
У контексті фактичних обставин, що стали підставами для звільнення ОСОБА_8 з посади судді, не погоджується із висновком суду про застосування надмірно суворого і неможливість обрання для неї більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.
У судовому засіданні представник ВРЮ підтримала заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України, навела доводи на її обґрунтування.
Представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6, вважаючи оскаржене відповідачем рішення суду законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевірила наведені у заяві та запереченнях до неї доводи і дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Сервіси для юристів