ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників: позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача - Белінської О.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення,
в с т а н о в и л а:
У травні ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги» (далі - Спірне рішення).
На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що:
- відповідач всупереч вимогам закону не прийняв ухвалу про залишення без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 10 червня 2015 року № 57/02-15 з мотивів неналежності заяв, які стали підставою для перевірки;
- відповідач не вирішив питання про застосування строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ;
- позивач під час прийняття судових рішень реалізував свої дискреційні повноваження, за які згідно з нормами міжнародного та національного права не може бути притягнуто до відповідальності;
- ВРЮ не довела наявність у позивача умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги судді;
- відповідачем перевищено свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження;
- відповідач не дотримав принцип індивідуальної юридичної відповідальності;
- відповідач не врахував, що законодавством не передбачено перевірку рішень суддів апеляційного суду, а лише суддів суду першої інстанції.
Вважає Спірне рішення протиправним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України та міжнародним стандартам щодо незалежності суддів.
Суд установив, що для реалізації Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VІІ), яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції, було утворено ТСК.
Висновок ТСК від 10 червня 2015 року № 57/02-15 стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_4., ОСОБА_7. та ОСОБА_8. був направлений до ВРЮ для розгляду.
За результатами розгляду цього висновку ВРЮ 31 березня 2016 року прийняла Спірне рішення, яким вирішила внести подання до Верховної Ради України про звільнення вказаних суддів з посади за порушення присяги.
Зі Спірного рішення убачається, що суддю ОСОБА_4. звинувачено у порушенні присяги під час розгляду апеляційних скарг та перевірки на предмет обґрунтованості та законності ухвал слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України від 21 лютого 2014 року № 743-VІІ «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», у зв'язку з їх участю у таких акціях.
Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2016 року позов задовольнив: визнав незаконним та скасував Спірне рішення у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
У своєму рішенні зазначив, що ВРЮ не довела того, що ОСОБА_4 порушила присягу судді під час вирішення справ, хибно погодилась із висновком ТСК про вчинення нею дій усупереч нормам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) при ухваленні рішень. Наголосив на тому, що під час прийняття Спірного рішення ВРЮ не зважила на те, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою; не взяла до уваги стаж роботи ОСОБА_4 на посаді судді, її позитивну характеристику.
У цьому рішенні Вищий адміністративний суд України виокремив і надав значення думці про те, що рішення суддів судів апеляційної інстанції, які розглядали апеляційні скарги на ухвали слідчого судді, не можуть бути предметом перевірки.
Вищий адміністративний суд України, як зазначається в оскарженому рішенні, відступив від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 12, 19 та 26 квітня 2016 року (справи №№ 21-703а16, 21-844а16, 21-1343а16 відповідно) щодо строків для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, і дійшов висновку, що річний строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.
Сервіси для юристів