П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Панталієнка П.В., суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,-
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фоззі-Фуд» до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2014 року ТОВ «Фоззі-Фуд» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від
4 липня 2014 року № 0001392200, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 42 238 714 грн та штрафні санкції у розмірі 21 119 359 грн; № 0001402200, яким визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 40 126 778 грн та штрафні санкції в розмірі 20 063 389 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначило, що висновки акта перевірки від
16 червня 2014 року № 286/10-13-22-01-121/32294926 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ТОВ «Фоззі-Фуд» за результатами господарської діяльності правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що підтверджується даними первинних бухгалтерських документів. Реальність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Торенія» також підтверджується документально. Наявність економічного змісту господарської операції (отримання мерчендайзингових послуг) прослідковується за результатами збільшення доходу позивача від продажів товарів.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 14 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
17 грудня 2014 року, позовні вимоги задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 березня 2015 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС).
Зокрема, в заяві ДПІ посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 86.9 статті 86, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України
(далі - ПК) та статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 18 березня, 29 травня, 18 серпня та 8 грудня 2014 року
(справи №№ К/800/65747/13, К/800/54125/13, К/800/42044/13, К/800/25803/14 відповідно), які, на думку ДПІ, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та копію постанови Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11).
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом, оскільки позивач надав усі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності.
Натомість в ухвалі від 18 березня 2014 року (справа № 821/2107/13-а, К/800/56747/13), наданій на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд погодився, зокрема, із висновком апеляційного суду про відмову в позові з огляду на те, що позивач сформував суми податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по господарських взаємовідносинах з приватного підприємством «Мария» і ТОВ «КГ «Інтеграл», з порушенням податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток та завищення залишку від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у серпні 2012 року, оскільки суди встановили, що реальних господарських операцій між ними не було з огляду на те, що позивач не надав усі первинні документи.
В ухвалі від 29 травня 2014 року (справа № 826/6905/13-а, К/80054125/13) Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, послався на те, що ТОВ «Еліре» податкові та видаткові накладні, якого стали підставою для формування позивачем податкового кредиту та сум валових витрат, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього суб'єкта господарювання, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, тому суд першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов юридично правильного висновку про те, що виписані від імені цього контрагента первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту та зменшення на їх підставі оподатковуваного доходу на суму витрат є безпідставним.
В ухвалі від 18 серпня 2014 року (справа № 815/1330/13-0, К/800/42044/13) суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного суду про те, що норму статті 86 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1476/ed_2014_08_03/pravo1/T102755.html?pravo=1>в частині порядку прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки на підставі постанови слідчого було змінено, і ці зміни є чинними з 1 січня
2013 року. З урахуванням наведеного правильним є висновки суду апеляційної інстанції про правомірність дій податкового органу щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. При цьому підставою для прийняття такого повідомлення-рішення є виявлення під час обшуку неоприбуткованих коштів у касі підприємства.
В ухвалі від 8 грудня 2014 року (справа № 826/17708/13-а, К/800/25803/14) Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, погодився із його висновком про те, що підписані невідомими особами документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність надання послуг та поставки товарів; за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на їх формування, а відтак правомірним є нарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-XIV).
Сервіси для юристів