П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (правонаступником якої є Овруцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області; далі - Інспекція) про визнання дій протиправними, стягнення посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років, надбавки за вислугу років та середнього заробітку,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив: визнати протиправними дії відповідача щодо недонарахування та невиплати йому при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років; стягнути з Інспекції недонараховану та невиплачену при звільненні суму у розмірі 25 093 грн 40 коп., а саме: посадовий оклад у розмірі 180 грн 17 коп., надбавку за спеціальне звання у розмірі 18 грн 38 коп., винагороду за вислугу років у розмірі 62 грн 81 коп. та надбавку за вислугу років у розмірі 14 206 грн 96 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 6 травня 2015 року (з наступного дня після пред'явлення відповідачу вимоги про розрахунок) до 16 вересня 2015 року (до постановлення рішення у цій справі) у сумі 10 625 грн 8 коп.
Суд установив, що у період з 25 лютого 1992 року до 7 квітня 1997 року та з 17 травня 2008 року до 5 березня 2012 року позивач працював на різних посадах у державних органах податкової служби, правонаступником яких є Інспекція, і відповідно до Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_11_20/pravo1/T050900.html?pravo=1> «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-ХІІ) йому було присвоєно спеціальні звання інспектора податкової служби ІІІ, ІІ і І рангу, а також радника податкової служби ІІІ рангу.
Відповідно до наказу від 5 березня 2012 року № 11-о позивач був звільнений з посади завідувача сектору погашення прострочених податкових зобов'язань Інспекції за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_187/ed_2016_01_28/pravo1/KD0001.html?pravo=1>.
Позивач вважає, що у день звільнення з роботи Інспекція йому не виплатила усі суми, що належать до сплати, тому він звернувся до суду за захистом порушених прав.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2015 року позов задовольнив: визнав протиправними дії Інспекції щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_6 при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років; постановив стягнути з Інспекції на користь ОСОБА_6 недонараховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад у сумі 180 грн 17 коп., надбавку за спеціальне звання в сумі 18 грн 38 коп., винагороду за вислугу років у сумі 62 грн 81 коп., надбавку за вислугу років у сумі 14 206 грн 96 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 6 травня до 16 вересня 2015 року в сумі 10 625 грн 8 коп.
Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2016 року рішення апеляційного суду залишив у силі.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, представник позивача подав заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просив скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
На обґрунтування заяви додав копію рішення Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року (справа № К/800/16138/15), яке, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII) та пункту 2 Порядку виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013 (далі - Порядок).
Представник позивача вважає, що в оскаржуваному рішенні суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у ОСОБА_6 відсутнє право на одночасне отримання двох різновидів доплат за вислугу років до заробітної плати, передбачених вищезазначеними нормами права, а також суд касаційної інстанції безпідставно залишив без змін рішення апеляційного суду, в якому не наведено мотивів та доводів щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача недонарахованих та невиплачених ОСОБА_6 при звільненні посадового окладу та надбавки за спеціальне звання.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 33 Закону № 3723-XII та пункту 2 Порядку, за якого цей суд по-різному вирішив питання щодо права посадової особи державної податкової служби, яка має спеціальне звання, на одержання надбавки за вислугу років відповідно до вказаної статті Закону № 3723-XII та винагороди за вислугу років згідно з Порядком.
Так, у справі, що розглядається, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції погодився з його висновками про те, що надбавка за вислугу років, передбачена статтею 33 Закону № 3723-XII, та винагорода за вислугу років, передбачена пунктом 2 Порядку, є тотожними (ідентичними) поняттями, тому у позивача відсутнє право на отримання одночасно двох різновидів доплат за вислугу років до заробітної плати за період перебування на посаді головного державного податкового інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань.
Водночас у наданому для порівняння рішенні від 17 грудня 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з червня 2005 року по грудень 2013 року Інспекція неправомірно не нарахувала та не виплатила працівнику податкової служби надбавку за вислугу років відповідно до статті 33 Закону № 3723-XII. При цьому суд виходив із того, що працівник податкової служби має право на отримання одночасно двох видів доплат до заробітної плати - надбавки за вислугу років, передбаченої статтею 33 Закону № 3723-XII, та винагороди за вислугу років, передбаченої пунктом 2 Порядку, оскільки вони є різними за юридичним змістом та рівнем правового регулювання.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон № 3723-ХІІ.
Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апаратах інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон № 509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Статтею 15 Закону № 509-XII встановлено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Щодо державних службовців, то класифікація їх посад та категорій визначені в статті 25 Закону № 3723-ХІІ. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_244/ed_2015_12_10/pravo1/T114050.html?pravo=1> Частина четверта вказаної статті прямо зазначає, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
Зазначене свідчить про чітке законодавче розмежування на працівників державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання в силу вимог статті 15 Закону № 509-XII, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_499/ed_2012_11_20/pravo1/T050900.html?pravo=1> та працівників, посади яких віднесені до відповідної категорії державних службовців із присвоєнням відповідного рангу державного службовця.
Посади всіх інших працівників, які не мають спеціальних звань, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким державним службовцям присвоюються ранги державних службовців відповідно до статті 26 Закону № 3723-ХІІ. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2015_12_10/pravo1/T114050.html?pravo=1>
Сервіси для юристів