ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2017 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Гуменюка В.І.,суддів:Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-2» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за заявою ОСОБА_5 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2015 року Житлово-будівельний кооператив «Автомат-2» (далі - ЖБК «Автомат-2») звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що він здійснює експлуатацію і ремонт будинку АДРЕСА_1 та утримує прибудинкову територію за рахунок власних коштів на засадах самоокупності.
ОСОБА_5 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1.
Оскільки відповідач нерегулярно та несвоєчасно сплачував кошти за надані комунальні послуги, то за період з 1 січня 2009 року по 28 лютого 2015 року він має заборгованість у розмірі 9 тис. 395 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 9 тис. 395 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 тис. 911 грн 30 коп. та 3 % річних у розмірі 1 тис. 146 грн 82 коп.
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 22 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2016 року, позов задовольнив: стягнув із ОСОБА_5 на користь ЖБК «Автомат-2» заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 9 тис. 395 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 тис. 911 грн 30 коп. та 3 % річних у розмірі 1 тис. 146 грн 82 коп; вирішив питання про розподіл судових витрат.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 листопада 2016 року відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_5 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 256-258, 260, 261, 264, 276 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_5 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, 8 червня та 7 вересня 2016 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Суди встановили, що ЖБК «Автомат-2» здійснює експлуатацію і ремонт будинку АДРЕСА_1 та утримує прибудинкову територію.
Відповідно до довідки від 21 квітня 2015 року, виданої ЖБК «Автомат-2», ОСОБА_5 є власником особового рахунку квартири АДРЕСА_1.
Згідно з розрахунком заборгованості за період з 1 січня 2009 року по 28 лютого 2015 року позивач нарахував за надання житлово-комунальних послуг 24 тис. 914 грн 31 коп., проте відповідач сплатив лише 15 тис. 519 грн 31 коп., здійснюючи часткову оплату наданих житлово-комунальних послуг.
30 червня 2012 року ОСОБА_5 направив позивачеві лист, у якому просив довести дійсність розмірів нарахованих та виставлених тарифів за утримання будинку та комунальні послуги згідно з чинним законодавством.
До ухвалення судом першої інстанції рішення у справі ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки відповідач визнав свій борг за комунальні послуги, адже здійснював нерегулярні платежі протягом спірного періоду, а також у 2012 році направив позивачеві лист, в якому просив довести дійсність розмірів нарахованих та виставлених тарифів, то відсутні підстави для застосування строку позовної давності відповідно до вимог статей 257, 261 та 264 ЦК України.
Надані заявником для порівняння ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року та 7 вересня 2016 року, якими судові рішення судів попередніх інстанції скасовано, а справи передано на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спорів, а також нез'ясування судами належним чином фактичних обставин справи.
У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову в межах позовної давності, виходив з того, що відповідач здійснював оплату нарахованих періодичних платежів за послуги централізованого водопостачання та водовідведення за відповідні місяці, що свідчить про визнання ним лише певної частини боргу (періодичного платежу) за відповідний місяць. Тому зазначені дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності за іншими періодичними платежами, в яких позовна давність обчислюється з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Викладене свідчить, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом положень ЦК України щодо строку позовної давності, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в указаній для прикладу й наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Згідно зі статею 162 Житлового кодексу Української РСР плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Сервіси для юристів