ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2017 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі за заявою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, посилаючись на те, що 27 березня 2013 року між ним та Державним агентством України з питань управління державними корпоративними правами та майном, яке в подальшому реорганізовано та утворено Міністерство промислової політики України, укладено контракт № 2, згідно з яким його призначено на посаду директора Державного підприємства «Завод Електроважмаш» (далі - ДП «Завод «Електроважмаш»). Термін дії контракту - з 27 березня 2013 року по 26 березня 2018 року. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 січня 2015 року № 61-р функції та повноваження Міністерства промислової політики України передано Міністерству економічного розвитку і торгівлі України.
6 листопада 2015 року з факсимільної копії наказу з особового складу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 5 листопада 2015 року № 164-п ОСОБА_6 дізнався про своє звільнення з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш». Із цього наказу про звільнення вбачається, що позивача звільнено з підстав, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з одноразовим грубим порушенням обов'язків, визначених контрактом, у результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки.
Проте, як зазначає ОСОБА_6, йому взагалі не було повідомлено про яке саме одноразове грубе порушення йдеться, зокрема не надано будь-яких актів перевірки діяльності підприємства органом управління чи будь-яких інших документів, які підтверджували б одноразове грубе порушення ним законодавства або обов'язків, передбачених контрактом, чи настання негативних збитків для підприємства.
Позивач вважає, що його звільнення було здійснено в порушення п. 24 наказу Міністерства промислової політики України від 3 вересня 2004 року № 175-д, зокрема без погодження з Харківською обласною державною адміністрацією, оскільки відсутній лист-запит на погодження його звільнення з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш».
Окрім того, про звільнення ОСОБА_6 було повідомлено 6 листопада 2015 року, а з наказом про звільнення він ознайомлений 6 листопада 2015 року о 12:41 год., що свідчить про порушення ст. 47 КЗпП України щодо порядку видачі наказу про звільнення із займаної посади. Також у порушення ст. 149 КЗпП України письмові пояснення в нього не відбиралися.
З урахуванням наведеного позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 164-п від 5 листопада 2015 року про своє звільнення з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш»; поновити його на роботі на посаді директора ДП «Завод «Електроважмаш» з 5 листопада 2015 року; поновити дію контракту № 2 від 27 березня 2013 року з керівником підприємства, що є в державній власності, з дати звільнення, а саме з 5 листопада 2015 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 5 листопада 2015 року № 164-п про звільнення ОСОБА_6 з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш». Поновлено ОСОБА_6 на посаді директора ДП «Завод «Електроважмаш» з 5 листопада 2015 року. Поновлено дію контракту від 27 березня 2013 року № 2 з керівником підприємства, що є в державній власності, з дати звільнення ОСОБА_6, а саме з 5 листопада 2015 року. Рішення в частині поновлення ОСОБА_6 на роботі піддано негайному виконанню.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року скасовано, рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року залишено в силі.
У поданій заяві Міністерство економічного розвитку і торгівлі України просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, статей 21, 36, 40, 41, 148, 149 КЗпП України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - Харабари Т.І. на підтримання заяви, пояснення представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 27 березня 2013 року між Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном і ОСОБА_6 укладено контракт № 2, що є у державній власності, згідно з яким позивача призначено на посаду директора ДП «Завод «Електроважмаш» на термін з 27 березня 2013 року до 26 березня 2018 року.
Додатковою угодою № 25 від 29 серпня 2014 року внесено зміни до зазначеного контракту, з якої вбачається, що Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном реорганізовано та створено Міністерство промислової політики України, а тому в тексті контракту слова «Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном» замінено словами «Міністерство промислової політики України».
Наказом Міністра економічного розвитку і торгівлі України № 132-к від 27 серпня 2015 року ОСОБА_6 було звільнено із займаної посади на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.
15 жовтня 2015 року рішенням Печерського районного суду м. Києва в справі за позовом ОСОБА_6 до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, цей наказ визнано незаконним та скасовано, поновлено позивача на посаді директора ДП «Завод «Електроважмаш» із 27 серпня 2015 року.
На виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року, 5 листопада 2015 року наказом № 163-п Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_6 було поновлено на посаді директора ДП «Завод «Електроважмаш» із 27 серпня 2015 року.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 5 листопада 2015 року № 164-п позивача звільнено із займаної посади з підстав, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з одноразовим грубим порушенням законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, у результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки, у зв'язку з порушенням порядку здійснення розрахунків у іноземній валюті. При цьому підставою для звільнення позивача з посади стали доповідна записка заступника міністра Коржа Р.А., матеріали Державної фіскальної служби України (вх. № 03/56055/3-15 від 18 вересня 2015 року, № 03/61538 від 25 вересня 2015 року), довідка від 4 листопада 2015 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2013 року № 818 «Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради Міністрів АРК, головами місцевих і державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, і внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203» затверджено Порядок погодження з головою Ради міністрів АРК, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Листом від 4 листопада 2015 року Міністр економічного розвитку і торгівлі України звернувся до Голови Харківської обласної державної адміністрації з проханням погодити в одноденний термін звільнення позивача з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш» з підстав, передбачених контрактом. Оскільки відповідного погодження від Голови Харківської обласної державної адміністрації на звільнення позивача із займаної посади відповідачем не отримано, про що вказали безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача, то суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам закону та повинен бути скасований.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність погодження на звільнення позивача з Харківською обласною державною адміністрацією не є безумовною підставою для поновлення позивача на роботі з огляду на те, що таку підставу не передбачено ні ст. 36 КЗпП України, ні умовами укладеного сторонами контракту. За своєю суттю така згода має характер рекомендації та не може бути визначальною при вирішенні питання про звільнення за наявності порушення, яке конкретно зазначене в контракті підставою для звільнення.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, касаційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам закону та повинен бути скасований, оскільки відповідачем не доведено, що при звільненні позивача приписи статей 36, 40, 47, 149 КЗпП України було виконано, письмові пояснення в позивача не відбирались, з наказом про звільнення він був ознайомлений лише 6 листопада 2015 року. Окрім того, відповідного погодження від Голови Харківської обласної державної адміністрації на звільнення позивача із займаної посади відповідачем не отримано, про що вказали безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача.
У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року та від 15 червня 2011 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою трудового договору, а його розірвання не є дисциплінарним стягненням. Таким чином, положення статей 148, 149 КЗпП України, на порушення яких як на підставу поновлення позивача на роботі зіслалися суди, на спірні правовідносини не поширюється. Окрім того, судами помилково застосовано Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (зі змінами), хоча позивач прийнятий на роботу на підприємство державної форми власності й належало застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», порушень якого при розірванні контракту з ОСОБА_3 не встановлено.
Сервіси для юристів