ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2017 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М., суддів:Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Одесатурист», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Одесатурист», до ОСОБА_9 про зобов'язання вчинити певні дії, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Одесатурист», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Одесатурист», про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Вікторія» до ОСОБА_9, акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Одесатурист», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Одесатурист», про визнання права власності, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Вікторія» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року,
в с т а н о в и л и :
У травні 2006 року акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Одесатурист» (далі - АТ «Одесатурист»), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Одесатурист» (далі - ТОВ «Одесатурист»), звернулось до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлових приміщень розташованих за адресою АДРЕСА_1, укладеного 20 січня 2006 року між АТ «Одесатурист» та ОСОБА_9 у зв'язку з порушенням нотаріальної форми договору.
ОСОБА_9 звернувся із зустрічним позовом про визнання зазначеного договору дійсним, визнання права власності на майно, яке було предметом договору, посилаючись на часткове виконаня ним договору та ухилення позивача від нотаріального посвідчення цього договору.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2006 року позов АТ «Одесатурист» задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2007 року задоволено заяву ОСОБА_9 зазначене рішення скасовано за нововиявленими обставинами та прийнято до розгляду позовну заяву особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору - товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Вікторія» (далі - ТОВ «ОК «Вікторія») про визнання права власності.
ТОВ «ОК «Вікторія» просило визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель, розташованих у АДРЕСА_1, укладений 20 січня 2006 року між АТ «Одесатурист» та ОСОБА_9, посилаючись на те, що придбало зазначені приміщення у АТ «Одесатурист» на підставі договору купівлі-продажу від 10 листопада 2003 року, а тому на момент укладення спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20 січня 2006 року було власником цих приміщень.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2007 року позов ТОВ «ОК «Вікторія» було задоволено, а позов АТ «Одесатурист» та зустрічний позов ОСОБА_9 залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року за апеляційними скаргами Одеського приватного навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа першого ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов - дошкільний навчальний заклад «Мрія» (далі - НВК «Мрія»), Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ТОВ «ОК «Вікторія» скасовано, прийнято в цій частині нове рішення про відмову ТОВ «ОК «Вікторія» в позові.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року касаційну скаргу ТОВ «ОК «Вікторія» відхилено, рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року залишене без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року ТОВ «ОК «Вікторія» просить про скасування рішення й ухвали судів апеляційної і касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме частини першої статті 292, частини третьої статті 297 цього Кодексу; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статті 47 Цивільного кодексу Української РСР, статті 12 Закону України «Про господарські товариства» та пункту 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4, 18, 19 грудня 2013 року, 16 квітня, 6 серпня 2014 року, 22, 25 квітня, 11 листопада (дві ухвали), 30 грудня 2015 року, 20 січня, 21 і 23 березня 2016 року, у яких на думку заявника зазначені норми процесуального права застосовані неоднаково та на правові висновки, викладені у рішеннях Верховного Суду України від 22 лютого 2012 року та у постановах Верховного суду України від 3 липня 2013 року (№ 6-61цс13), від 20 лютого 2007 року (№ 5/113), від 30 вересня 2014 року (№ 3-131гс14), від 30 березня 2016 року (№ 3-23гс16), від 13 квітня 2016 року (№ 3-304гс16)
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «ОК «Вікторія» Бочкового В.О, представника департаменту комунальної власності Одеської міської ради Тарановського Д.С., представника НВК «Мрія» Луньову В.М., перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ОК «Вікторія», суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу спірного майна, укладений 10 листопада 2003 року між АТ «Одесатурист» та ТОВ «ОК «Вікторія» за своєю формою повністю відповідає вимогам чинним на час його укладення нормам Цивільного кодексу України, у встановленому законом судовому порядку не оспорювався, недійсним або розірваним не визнавався, а тому ТОВ «Вікторія» є єдиним власником спірного майна з моменту його передачі відповідно до діючого на той час законодавства.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, поновив Одеській міській раді, департаменту комунальної власності Одеської міської ради та НВК «Мрія» строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції як пропущений з поважних причин, оскільки рішення суду прийнято щодо прав та обов'язків цих осіб та з огляду на наявність у Одеської міської ради права власності на спірне майно, яке зареєстровано у 2014 році, відмовив у позові.
Надані заявником постанови Верховного Суду України від 30 березня, 13 квітня 2016 року, 30 вересня 2014 року, 20 лютого 2007, 3 липня 2013 року та рішення Верховного суду України від 22 лютого 2012 року не можуть слугувати обґрунтуванням підстави для перегляду, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки їх не можна вважати судовими рішеннями в подібних правовідносинах з огляду на відсутність тотожності предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлення різних фактичних обставин.
Натомість в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклад неоднакового застосування судами норм процесуального права посилається заявник, зазначено, що з апеляційною скаргою на рішення суду не може звернутися особа, яка не брала участі у справі і про права та обов'язки якої суд першої інстанції не вирішував, а для органів місцевого самоврядування, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, річний строк є преклюзивним.
Отже, існує неоднакове застосування судами частини першої статті 292, частини третьої статті 297 ЦПК України.
Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначених норм процесуального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня
2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, 29465/04) зазначено, що термін «розгляд справи судом, встановленим законом» у контексті статті 6 Конвенції поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Сервіси для юристів