П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 лютого 2016 року м. КиївВерховний Суд України в складі:
головуючого Сімоненко В.М., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редька А.І., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Школярова В.Ф., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_27 до Тернопільської міської ради, третя особа - ОСОБА_28, про визнання незаконним рішення про надання земельної ділянки та зобов'язання надати в постійне користування земельну ділянку, за позовом ОСОБА_28 до ОСОБА_27 про визнання права власності на жилий будинок за заявою ОСОБА_29 - правонаступника ОСОБА_27 про перегляд Верховним Судом України рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, ухвали Хмельницького обласного суду від 1 березня 2001 року, ухвали Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 14 березня 2008 року,
в с т а н о в и в:
У липні 1997 року ОСОБА_27 звернулася в суд з позовом до Тернопільської міської ради про визнання незаконним рішення ХІХ сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_28 для завершення будівництва й обслуговування частини будинку, зобов'язання надати їй у постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га на АДРЕСА_1 та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування вимог ОСОБА_27 зазначала, що в 1989 році її чоловік і син ОСОБА_30 та ОСОБА_29 стали членами будівельно-ремонтного кооперативного підприємства «Кооператор» (далі - кооператив "Кооператор").
22 травня 1990 року виконком Тернопільської міської ради виділив кооперативу дві земельні ділянки в м. Тернополі під будівництво трьох будинків. Рішенням від 14 листопада 1990 року виконком передав частину ділянки її чоловікові та сину для будівництва двоквартирного будинку. Подібне рішення було прийняте 27 листопада 1990 року на загальних зборах кооперативу.
2 грудня 1991 року на загальних зборах кооперативу було вирішено припинити його діяльність та поділити майно кооперативу між його членами. Зокрема, ОСОБА_29 було виділено праву частину будинку (у 1991 році існував тільки фундамент).
У вересні 1995 року скасовано державну реєстрацію кооперативу.
Спірний будинок було збудовано восени 1994 року.
Протягом 1995-1997 років ОСОБА_30 звертався до Тернопільської міської ради із заявами про надання йому права користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок.
ОСОБА_27 зазначала також, що будівельні роботи були проведені за її кошти та її чоловіка.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_30 помер. Після його смерті ОСОБА_27 успадкувала все його майно, у тому числі ліву частину спірного будинку.
8 квітня 1997 року міська рада надала ОСОБА_29 право користування земельною ділянкою, на якій збудовано праву частину будинку.
У червні 1997 року ОСОБА_27 звернулася до Тернопільського міського суду з адміністративною скаргою на те, що Тернопільська міська рада не розглядала її вимогу про надання права користування земельною ділянкою, на якій збудовано ліву частину будинку. 9 липня 1997 року суд ухвалив рішення про зобов'язання Тернопільської міської ради розглянути по суті вимогу ОСОБА_27 23 липня 1997 року Тернопільська міська рада прийняла рішення про надання земельної ділянки, на якій була збудована ліва частина спірного будинку, ОСОБА_28 для подальшого будівництва.
Ухвалою Тернопільського міського суду Тернопільської області від 28 липня 1997 року провадження у справі в частині відшкодування моральної шкоди закрито у зв'язку з відмовою ОСОБА_27 від позову в цій частині.
У грудні 2000 року ОСОБА_28 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_27 про визнання за ним права власності на жилий будинок АДРЕСА_1.
На обґрунтування вимог ОСОБА_28 зазначав, що згідно з угодою від 18 березня 1993 року кооператив «Кооператор» в особі голови ОСОБА_29 продав йому фундамент лівої частини спірного будинку та частину будівельних матеріалів.
ОСОБА_28 також зазначав, що збудував ліву частину будинку за власні кошти.
У 1993-1994 роках він сплатив ОСОБА_29 як голові кооперативу приблизно 10 тис. доларів частинами.
Ухвалою Тернопільського міського суду Тернопільської області від 1 грудня 2000 року позови ОСОБА_27 та ОСОБА_28 об'єднано в одне провадження.
Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького обласного суду від 1 березня 2001 року, у задоволенні позову ОСОБА_27 відмовлено, позов ОСОБА_28 задоволено.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року та ухвалу Хмельницького обласного суду від 1 березня 2001 року залишено без змін.
ОСОБА_27 звернулася до Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Рішенням ЄСПЛ від 3 травня 2007 року у справі «ОСОБА_27 проти України», що набуло статусу остаточного, скарги щодо несправедливості провадження та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - перший протокол до Конвенції, Конвенція відповідно) оголошено прийнятними, решту скарги - неприйнятною. Постановлено, що в цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Постановлено, що: а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявниці 2 тис. євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми, ця сума повинна бути конвертована в національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу; б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки. Відхилено інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Ухвалою Верховного Суду України від 14 березня 2008 року відмовлено ОСОБА_27 в задоволенні скарги про перегляд рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 1 березня 2001 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року за винятковими обставинами.
ОСОБА_27 звернулася до ЄСПЛ зі скаргою на ухвалу Верховного Суду України від 14 березня 2008 року про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами на підставі рішення ЄСПЛ від 3 травня 2007 року у попередній справі заявниці.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 5 лютого 2015 року у справі «ОСОБА_27 проти України (№ 2)», що набуло статусу остаточного, скаргу заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість провадження, що закінчилося ухвалою Верховного Суду України від 14 березня 2008 року, та її скаргу за статтею 1 Першого протоколу про незаконне позбавлення її майна у зв'язку із цим провадженням оголошено прийнятними, решту скарг у заяві - неприйнятними. Постановлено, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції; немає потреби розглядати скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції; що а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 10 тис. євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму податків, що можуть нараховуватися; ця сума повинна бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом станом на день здійснення платежу; б) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Відхилено решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Сервіси для юристів