ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та визнання права власності за заявою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_7, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2003 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та визнання за ним права особистої приватної власності на майно, а саме: жилі будівлі та службові приміщення, які входять до складу нерухомого майна, розташовані у Французький Республіці, вартістю 724132,83 євро, посилаючись на те, що їхнє сімейне життя не склалося, вони вже кілька років проживають окремо один від одного, спільних дітей від шлюбу не мають і збереження сім'ї є недоцільним, а нерухоме майно було придбане під час шлюбу за особисті кошти позивача, тому відповідачка не має на нього прав.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2004 року позов задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2012 року рішення районного суду від 17 лютого 2004 року в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на нерухоме майно скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою цього ж суду від 4 вересня 2012 року рішення районного суду від 17 лютого 2004 року в частині розірвання шлюбу скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення та ухвала апеляційного суду від 4 вересня 2012 року залишені без змін.
11 квітня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року, в якій просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, ухвалу та рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2012 року та передати справу на новий апеляційний розгляд з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, та прийняте з порушенням правил підсудності, а саме пункту 2 частини першої статті 205 цього Кодексу.
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_5 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначену норму процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони протягом тривалого часу проживали окремо, шлюбні відносини не підтримували, тому дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, зареєстрованого між сторонами. Крім того, суд першої інстанції визнав ОСОБА_5 єдиним власником майна, що було придбане за час шлюбу та знаходиться на території Французької Республики, оскільки воно було придбане за його власні кошти.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання ОСОБА_5 єдиним власником майна, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, посилаючись на норми Закону України від 18 березня 2004 року №1618-ІV «Про міжнародне приватне право», зазначив, що матеріали справи не містять відомостей про легалізацію договору купівлі-продажу спірного майна, а позивач не надав доказів на підтвердження придбання майна в період шлюбу за особисті кошти.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження в справі в частині вимог про розірвання шлюбу на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1979/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2005 року за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, поданим з тих же підстав, яке набрало чинності на час розгляду справи в апеляційному суді.
Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року зазначені норми процесуального права суд касаційної інстанції застосував по-іншому.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права.
Усуваючи розбіжності в застосуванні судами норм процесуального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
За змістом частини другої статті 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
Підстави закриття провадження у цивільній справі визначені у статті 205 ЦПК України.
Зокрема, у пункті 2 частини першої статті 205 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1979/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1> зазначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яка кореспондується з положеннями частини другої статті 223 ЦПК України.
Закриття провадження у справі у цьому випадку можливе лише за умови, що вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, і це рішення ухвалено за наслідками розгляду спору ( позову), який розглядається між тими самими сторони, про то самий предмет спору і з тих самих підстав.
Сервіси для юристів