ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Яреми А.Г. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 до приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 звернулися до суду із зазначеним позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» ( далі ПСП « Яблуневий сад»), посилаючись на порушення своїх прав, зокрема на відсутність в укладених між сторонами договорах оренди земельних ділянок порядку внесення орендної плати, що є однією з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі».
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 5 лютого 2015 року позов задоволено. Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені між ПСП "Яблуневий сад" та кожним позивачем.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 5 травня 2015 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 5 травня 2015 року залишено без змін.
16 червня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778725/ed_2015_11_24/pravo1/T980161.html?pravo=1> та частини першої статті 15 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>).
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, в якій, на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Позивачам на підставі відповідних державних актів на право власності належать земельні ділянки, розташовані на території Матусівської сільської ради, Шполянського району, Черкаської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У жовтні, листопаді 2006 році між позивачами та ПСП «Яблуневий сад» укладені на однакових умовах договори оренди земельних ділянок, які зареєстровані у Шполянському районному відділі Черкаської районної філії Державного підприємства «Центр ДЗК».
Відповідно до пункту 9 цих договорів оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій та/або натуральній формі в розмірі 817 грн 75 коп. на рік, 1,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки.
Пунктом 12 договорів оренди землі передбачено, що передача продукції та надання послуг у рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.
Протягом останніх трьох років відповідач без складання таких актів частково сплачував позивачам орендну плату готівковими коштами, а іншу частину наявною сільськогосподарською продукцією.
Крім того, сільськогосподарська продукція, яка видавалася в рахунок орендної плати, доставлялася позивачами за їх власний рахунок.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в договорах оренди землі відсутня одна з істотних умов договору, передбачена статтею 15 Закону України «Про оренду землі» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778725/ed_2015_02_12/pravo1/T980161.html?pravo=1>, а саме порядок внесення орендної плати, що є порушенням прав позивачів та підставою для визнання договорів недійсними.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що укладені між позивачами та відповідачем договори містять пункт 9 «Орендна плата», в якому передбачена орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Також апеляційний суд виходив з того, що сторони погодили умови договору, виконували їх узгодженим у договорі способом, позивачі весь час отримували орендну плату як в грошовій, так і в натуральній формах, що ними не заперечувалось, а тому суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивачів, зауваживши, що сторони не позбавлені права укласти додаткові угоди для визначення спірних умов договору.
У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року касаційний суд, розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі з ідентичних підстав, залишив рішення суду першої інстанцій про задоволення позовних вимог без змін з огляду на те, що відсутність у договорі оренди такої істотної умови договору, як порядок внесення орендної плати, призвела до порушення прав позивача на отримання орендної плати в натуральній формі в розмірі, визначеному договором.
Таким чином, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано частину 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» та частину першу статті 15 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей в застосуванні однієї і тієї самої норми права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Сервіси для юристів