ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (далі - ПАТ) про стягнення заборгованості,
встановила:
У листопаді 2012 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення з ПАТ заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені на загальну суму 975 073 грн 78 коп.
Свої вимоги обґрунтувало тим, що на момент виникнення спірних відносин відповідач згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-VI) не сплатив у повному обсязі та у передбачений цим Законом строк страхові внески.
15 грудня 2010 року управління ПФУ прийняло рішення № 605 про застосування до ПАТ фінансової санкції у вигляді штрафу за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків за березень 2010 року та одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нарахувало пеню на загальну суму 975 073 грн 78 коп.
Це рішення ПАТ оскаржило до Сумського окружного адміністративного суду, який постановою від 7 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада
2012 року, в задоволенні позову відмовив.
Під час апеляційного та касаційного перегляду цієї справи господарський суд Сумської області ухвалою від 24 жовтня 2011 року порушив провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ, увів мораторій на задоволення вимог кредиторів, який згідно із статтею 1 Закону України від 14 травня
1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2343-XII) передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відкриття справи про банкрутство, на думку ПАТ, унеможливлює стягнення заборгованих страхових внесків і застосування фінансових санкцій відповідно до положень Закону № 1058-VI.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 18 січня 2013 року позов задовольнив.
Своє рішення обґрунтував тим, що відповідно до статті 1 Закону
№ 2343-XII рішення управління ПФУ щодо сплати фінансових санкцій та нарахованої пені на момент порушення провадження у справі про банкрутство не набрало законної сили через оскарження його в судовому порядку, такі вимоги є поточними й підлягають сплаті відповідачем у встановлений строк.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 5 червня 2013 року та Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 жовтня 2014 року постанову суду першої інстанції залишили без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ПАТ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм статей 1, 14 Закону № 2343-XII у подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднаковості у правозастосуванні послалося на ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року (справа № К/800/36429/13) та Вищого господарського суду України від 10 грудня 2014 року (справа № 920/934/14), у яких вказано, що вимоги органу ПФУ про стягнення заборгованості, яка в часі виникла до початку процедури банкрутства, є вимогами конкурсного кредитора, а тому до них застосовуються правила їх заявлення до боржника, передбачені статтею 14 Закону № 2343-XII.
Зіставлення правових висновків, наведених у судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, і в судових рішеннях, наданих для порівняння, дає підстави стверджувати, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували норми матеріального права, які регулюють умови та порядок застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство.
В аспекті зазначеного правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
Відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону № 2343-ХІІ кредитор - це <…> органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Згідно з абзацом двадцять четвертим цієї самої статті Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
За статтею 5 Закону № 2343-ХІІ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК), іншими законодавчими актами України.
Згідно з частиною першої статті 6 Закону № 2343-ХІІ, пунктом 2
статті 12 ГПК справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
За частиною другою статті 6 цього Закону право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.
Сервіси для юристів