ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державної фінансової інспекції у Чернівецькій області (далі - Інспекція) до міського комунального підприємства «Чернівціспецкомунтранс» (далі - Підприємство) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У червні 2013 року Інспекція звернулася до суду з позовом, у якому просила з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог зобов'язати відповідача виконати вимогу Інспекції від 27 березня 2013 року № 24-06-14/2077 в частині вжиття заходів щодо усунення порушень на суму 592 240 грн 36 коп., а саме:
- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення дебіторами заборгованості на загальну суму 49 298 грн 92 коп., в іншому випадку стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) (пункт 1 вимоги);
- відобразити в обліку заборгованості перед бюджетом та перерахувати 44 016 грн 59 коп., отриманої орендної плати до міського бюджету (пункти 2, 3 вимоги);
- стягнути з осіб, винних у безпідставному списанні палива на суму 35 817 грн 18 коп., шкоду у порядку та розмірах, встановлених КЗпП (пункт 5 вимоги);
- відобразити в обліку дебіторську заборгованість за ненадані послуги (різницю у вартості наданих послуг) на суму 62 027 грн 56 коп., провести претензійно-позовну роботу з комунальним підприємством «Київспецкомунтранс» щодо відшкодування зайвих виплат шляхом повернення коштів або надання відповідних послуг, в іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду у порядку та розмірі, встановлених КЗпП (пункт 6 вимоги);
- стягнути з осіб, винних у безпідставному списанні палива на суму 239 240 грн 10 коп., шкоду у порядку та розмірі, встановлених КЗпП (пункт 9 вимоги);
- стягнути з осіб, винних у безпідставному списанні палива на суму 44 218 грн 75 коп., шкоду у порядку та розмірі, встановлених КЗпП (пункт10 вимоги);
- повернути (відшкодувати) зайво отримані кошти в сумі 49 006 грн 69 коп. шляхом їх повернення або надання послуг Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради (пункт 11 вимоги);
- поновити в обліку дебіторську заборгованість за надані комунальним підприємством «Чернівціводоканал» послуги з вивозу рідких нечистот мешканцями будинків комунальної власності на загальну суму 53 069 грн 25 коп. (пункт 14 вимоги);
- відкоригувати в обліку суми зайво нарахованої амортизації на загальну суму 15 545 грн 32 коп. (пункт 15 вимоги).
Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 15 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2014, позов задовольнив частково: зобов'язав Підприємство виконати пункти вимоги Інспекції від 27 березня 2013 року № 24-06-14-14/2077 в частині вжиття заходів щодо усунення порушень на суму 160 767 грн 65 коп., а саме: провести претензійно-позовну роботу щодо повернення дебіторами заборгованості на загальну суму 49 298 грн 92 коп., в іншому випадку стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановлених статтями 130-136 КЗпП; відобразити в обліку заборгованості перед бюджетом та перерахувати 42 854 грн 16 коп. отриманої орендної плати до міського бюджету; поновити в обліку дебіторську заборгованість за надані підприємством послуги з вивозу рідких нечистот мешканцями будинків комунальної власності на загальну суму 53 069 грн 25 коп.; відкоригувати в обліку суми зайво нарахованої амортизації на загальну суму 15 545 грн 32 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначив, що, вказуючи на необхідність відшкодування шкоди з винних осіб в порядку статей 130-136 КЗпП, Інспекція не з'ясувала, який вид відповідальності слід застосувати.
Аналіз вказаних норм не дає підстав для висновку про можливість їх застосування до спірних відносин.
В оспорюваних пунктах вимоги Інспекція, зокрема, ставить перед відповідачем вимоги про коригування бухгалтерського обліку. Проте, покладаючи на Інспекцію повноваження з контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку, вищевказані приписи законодавства автоматично не надають йому можливості їх реалізувати у будь-який спосіб, натомість містять конкретні обмеження щодо їх використання. Таким чином, не обґрунтувавши, якою нормою закону (підзаконного акта) передбачено право фінансової інспекції на ініціювання коригування бухгалтерського обліку Підприємства, Інспекція незаконно пред'явила відповідачу такі вимоги.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-ХІІ).
На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2011 року, 26 червня 2012 року, 5 лютого 2013 року (справи №№ К/9991/2950/11, № К/9991/9115/11, К/9991/77628/11 відповідно), та 19 лютого 2013 року (справи №№ К/9991/80163/12, К/9991/29117/12 відповідно), у яких цей суд зазначив, що фінансова інспекція відповідно до пункту 10 статті 10 Закону № 2939-ХІІ наділена правом звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ та у постанові від 15 квітня 2015 року (справа № 21-40а14) зазначив таке.
Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Сервіси для юристів