П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,за участю прокурора Сахно Наталії Вікторівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради, управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання державного акта про право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2013 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що пунктами 5, 5.75 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації площею 0,0608 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення 4 червня 2010 року за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію державного акта на право власності серії НОМЕР_1 на зазначену земельну ділянку, яку
18 липня 2012 року ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу.
Позивач зазначив, що в ході прокурорської перевірки було встановлено, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства; земельна ділянка знаходиться в межах м. Бердянська, на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та згідно з положеннями -статті 51 Земельного кодексу України (далі ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_308/ed_2014_09_06/pravo1/T012768.html?pravo=1>) відноситься до земель рекреаційного призначення; проектна документація із землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради без проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації; позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 цієї земельної ділянки відкликані управлінням Держкомзему у м. Бердянську й управлінням архітектури та земельних відносин Бердянської міської ради.
Уточнивши неодноразово позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд: визнати незаконним та скасувати пункти 5, 5.75 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого
2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 від 4 червня 2010 року на земельну ділянку площею 0,0608 га, що виданий на ім'я ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений 18 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; зобов'язати управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької область скасувати запис у Поземельній книзі на земельну ділянку за вказаною адресою; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку вартістю 48 тис. 451 грн 52 коп., площею 0,0608 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданому ОСОБА_1, та передати її територіальній громаді м. Бердянська.
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від
19 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 квітня 2015 року, позов Бердянського міжрайонного прокурора задовольнив частково: визнав незаконними та скасував пункти 5, 5.75 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого 2010 року «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_1, для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язав ОСОБА_2 повернути зазначену земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська в особі Бердянської міської ради; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилила, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 19 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 квітня
2015 року залишила без змін.
У грудні 2015 року до Верховного Суду України звернувся
ОСОБА_2 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На підтвердження своїх доводів заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 й 29 січня 2014 року, 24 червня й 21 жовтня 2015 року, а також постанови Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року, 25 червня, 29 жовтня, 5 й 19 листопада 2014 року, 29 квітня, 13 травня та 16 вересня 2015 року.
У зв'язку із цим ОСОБА_2 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 квітня 2015 року та рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 19 червня 2014 року скасувати й закрити провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Сахно Н.В., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1 звернулася до органу місцевого самоврядування - Бердянської міської ради щодо надання їй земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.
Бердянська міська рада задовольнила заяву ОСОБА_1, відповідно до пунктів 5, 5.75 рішення від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації площею 0,0608 га з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 12).
На підставі цього рішення ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_1, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 4 червня 2010 року за № НОМЕР_2 (т.1, а.с. 13).
18 липня 2012 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким останній набув у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, про що на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності (т.1, а.с. 84-85).
Сервіси для юристів