ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області (далі - Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У березні 2014 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до Управління про визнання протиправними дій останнього щодо відмови у перерахуванні їй як інваліду ІІ групи щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 796-ХІІ), та просила стягнути на її користь зазначену допомогу у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2013 рік.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на порушення вимог частини четвертої статті 48 Закону № 796-ХІІ Управління відмовило у виплаті такої допомоги.
Славутицький міський суд Київської області постановою від 6 травня 2014 року позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Управління щодо нарахування і виплати ОСОБА_10 щорічної допомоги на оздоровлення за 2013 рік в розмірі 120 грн як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеній до категорії 1, яка стала інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 1986 року по 1991 рік; зобов'язав Управління нарахувати і виплатити ОСОБА_10 щорічну допомогу на оздоровлення за 2013 рік відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат виходячи із установленого статтею 8 Закону України від 6 грудня 2012 року № 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (далі - Закон № 5515-VI) розміру мінімальної заробітної плати на день виплати з урахуванням суми виплаченої їй такої допомоги за 2013 рік.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 червня 2014 року постанову Славутицького міського суду Київської області скасував та ухвалив нову - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 5515-VI встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України. Отже, ОСОБА_10 правомірно нараховано щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 562).
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 липня 2014 року відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2014 року.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ОСОБА_10 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 48 Закону № 796-ХІІ та постанови № 562. На обґрунтування заяви ОСОБА_10 додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 5 травня та 20 серпня 2014 року (справи №№ К/800/23195/14, К/800/45323/14 відповідно), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною першою статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У рішеннях суду касаційної інстанції, які надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, не вказав, із якими висновками апеляційного суду він погодився, у доданих рішеннях також не зазначені обставини справ.
Ураховуючи викладене в ухвалі цього суду у справі, що розглядається, та ухвалах, наданих на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, неможливо встановити розбіжності у застосуванні цих норм.
Наведене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак О.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький
Сервіси для юристів