ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - реєстраційна служба) та державного реєстратора відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно реєстраційної служби (далі - реєстратор) Малишева Максима Сергійовича, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_12, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2013 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати неправомірними дії реєстратора Малишева М.С. та реєстраційної служби щодо визнання недійсною реєстрації права власності на земельну ділянку у садовому товаристві "Київський ЕВРЗ" по АДРЕСА_1 (індексний номер 2056860 від 29 квітня 2013 року, реєстраційний номер нерухомого майна (земельної ділянки) 52837980000) за ОСОБА_10;
- зобов'язати реєстраційну службу відновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) відомості про ОСОБА_10 як власника земельної ділянки у садовому товаристві АДРЕСА_1.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що реєстратор Малишев М.С. протиправно та без належних на те законних підстав визнав недійсною реєстрацію її права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 лютого 2014 року позов задовольнив частково: скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким дії реєстратора Малишева М.С. та реєстраційної служби щодо визнання недійсною реєстрації права власності на земельну ділянку у садовому товаристві АДРЕСА_1 (індексний номер 2056860 від 29 квітня 2013 року, реєстраційний номер нерухомого майна (земельної ділянки) 52837980000) за ОСОБА_10 визнав неправомірними. В іншій частині позову відмовив. При цьому суд виходив із того, що скасування державної реєстрації речових та інших прав можливе тільки на підставі судового рішення, яким скасовано рішення про державну реєстрацію таких прав. Будь-яких інших підстав для скасування державної реєстрації речових та інших прав Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) не визначено. За таких обставин визнання державної реєстрації права позивача на земельну ділянку недійсною є протиправним.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 вересня 2014 року рішення суду апеляційної інстанцій скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_10, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 6, 15, 19, 26 Закону № 1952-IV просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року та прийняти нове рішення.
На обґрунтування заяви додано, зокрема, ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 квітня та 29 травня 2012 року, від 5 лютого та 12 березня 2013 року (справи №№ К/9991/46055/11, К/9991/95103/11, К/9991/3777/12, К/9991/54002/11/10 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що дії реєстратора, наслідком яких була реєстрація права власності ОСОБА_12 на земельну ділянку та, відповідно, відмова в реєстрації такого права за ОСОБА_10, не порушують та не можуть порушити законні права та інтереси позивача, оскільки власником спірної ділянки на час вчинення оскаржуваних дій ОСОБА_10 не була та не набула права власності в подальшому.
Водночас в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2012 року, наданій на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, цей суд дійшов висновку, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2012 року, яку додано до заяви на підтвердження неоднакового правозастосування, суд дійшов висновку, що державним реєстратором речових прав проводиться скасування реєстрації речових прав у разі постановлення судом відповідного рішення, але в даному випадку таке рішення було відсутнє.
У наданій для порівняння ухвалі від 12 березня 2013 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наявність судового рішення про незаконність дій відповідача з реєстрації права власності є підставою для скасування запису в Державному реєстрі прав.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року, яку додано до заяви на підтвердження неоднакового правозастосування, суд виходив із того, що органом державної реєстрації прав, який проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у тому числі на підставі рішень судів, що набрали законної сили, є органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, до яких відноситься Держземагенство (його територіальні органи).
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у спорах, рішення в яких додані до заяви, не подібні спірним відносинам у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Зазначене не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Сервіси для юристів