ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом будинкоуправління № 9 Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України до ОСОБА_7, треті особи: Городоцька селищна рада Радомишльського району Житомирської області, Макарівська квартирно-експлуатаційна частина, про виселення без надання іншого жилого приміщення; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до будинкоуправління № 9 Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України, треті особи: Городоцька селищна рада, Макарівська квартирно-експлуатаційна частина, про визнання права користування жилим приміщенням за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У травні 2014 року будинкоуправління № 9 Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України (далі - Макарівська КЕЧ району МОУ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7 треті особи: Городоцька селищна рада Радомишльського району Житомирської області, Макарівська квартирно-експлуатаційна частина, в якому просила виселити ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_2 у смт. Городок Радомишльського району без надання іншого жилого приміщення на підставі статей 387, 391, 785, 810, 821 ЦК України та статті 99 ЖК Української РСР. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 6 вересня 2013 року між ним як особою, за якою закріплено на праві повного господарського відання будинок АДРЕСА_1 у смт. Городок Радомишльського району, та ОСОБА_7 укладено договір найму тимчасового короткострокового користування вищевказаної двокімнатної квартири площею 44,74 кв. м. строком з 28 серпня 2013 року до 28 лютого 2014 року. У зв'язку із закінченням строку дії договору відповідачці було запропоновано звільнити займане житло та здати наймодавцю в установленому порядку, проте їх відповідачка залишила без відповідного реагування. На думку позивача, безпідставне та незаконне проживання відповідачки у спірній квартирі перешкоджає наданню цього житла військовослужбовцям та їх сім'ям.
Не погоджуючись із позовом будинкоуправління № 9 Макарівської КЕЧ району МОУ ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право користування спірним жилим приміщенням.
Рішенням Радомишльського районного суду від 17 грудня 2014 року у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_7 право користування жилим приміщенням - двокімнатною квартирою, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 4 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, первісний позов задоволено, у зустрічному позові відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 64, 65, 99, 125 ЖК Української РСР.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 в смт. Городок Радомишльського району Житомирської області перебуває у власності Міністерства оборони України і знаходиться на балансі будинкоуправління № 9 Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України.
1 листопада 1977 року батько ОСОБА_7, ОСОБА_8, отримав ордер на право вселення в квартиру АДРЕСА_1 разом з сім'єю, до складу якої входила і ОСОБА_7 Після вселення вся сім'я була зареєстрована в спірній квартирі та проживала в ній. В 2006 році батько позивачки ОСОБА_8 помер, а ОСОБА_7 продовжувала проживати в квартирі, проживає в ній до цього часу.
6 вересня 2013 року між Макарівської КЕЧ району МОУ та ОСОБА_7 укладено договір найму зазначеної квартири на строк до 28 лютого 2014 року.
4 березня 2014 року Макарівською КЕЧ району МОУ було направлено ОСОБА_7 попередження про те, що термін дії договору найму даної квартири продовжуватися не буде, так як дана квартира включена до числа службових приміщень згідно рішення Міністерства оборони України № 303/4/16/488 від 14 березня 2013 року, відповідно до якого відповідач за первісним позовом повинен був розрахуватись, звільнити займане приміщення та передати його будинкоуправлінню № 9 до 15 квітня 2014 року.
Відмовляючи у позові Макарівської КЕЧ району МОУ та задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив із того, що статті 810, 821 ЦК України та стаття 99 ЖК УРСР не розповсюджуються на спірні правовідносини, а відтак позовні вимоги в межах їх обґрунтування не підлягають задоволенню у зв'язку із їх безпідставністю, а вимоги про визнання права користування спірним жилим приміщенням за зустрічним позовом підлягають задоволенню виходячи з аналізу статей 64, 65 ЖК УРСР та керуючись обставинами вселення позивачки в спірну квартиру, тривалість її проживання в ній, а тому остання у встановленому законом порядку вселилася в спірну квартиру та набула право користування нею.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову Макарівської КЕЧ району МОУ та відмову у зустрічному позові апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що строк договору найму спірної квартири закінчився, позивачем було надіслано відповідачу за позовом Макарівської КЕЧ району МОУ повідомлення про виселення, що залишилося без реагування, та окрім того ордер на поселення у спірну квартиру ОСОБА_7 не видавався, а тому застосуванню підлягає стаття 109 ЖК УРСР.
Проте в наданих для порівняння:
- постанові від 11 липня 2012 року Верховний Суд України керувався тим, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнанні членами сім'ї наймача (частини перша, друга статті 64 ЖК УРСР), крім того особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Враховуючи вищевикладене, під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та інші обставини, що мають значення для справи;
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року, наданій як приклад неоднакового правозастосування, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 та його донька ОСОБА_8 належить до кола осіб, перелічених у статті 125 ЖК УРСР, а відтак відсутні підстави для задоволення позову військового прокурора Полтавського гарнізону про виселення без надання іншого житлового приміщення.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 64, 65, 99, 125 ЖК Української РСР.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно статті 125 ЖК УРСР до осіб, яких не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення відносяться, зокрема, члени сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення.
Сервіси для юристів