П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2015 року м. Київ
Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Жайворонок Т.Є., суддів:Берднік І.С.,Потильчака О.І., Ємця А.А.,Шицького І.Б., - Колесника П.І.,
за участю представників:
позивача - Хоміч Л.В.,
представника Генеральної прокуратури України - Гнатюка М.М.,
відповідача - Терези Ю.О., Кузьміної К.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - ТОВ «АФ «ім. Довженка») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 липня 2015 року у справі № 917/2579/14 за позовом Полтавського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Полтавській області (далі - ДЕІ в Полтавській області) до ТОВ «АФ «ім. Довженка» про стягнення збитків,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2014 року Полтавський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі ДЕІ в Полтавській області, посилаючись на те, що за наслідками проведеної у 2011 році перевірки встановлено, що виробничий підрозділ «Агрофірма «Гоголево» ТОВ «АФ «ім. Довженка» здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами без спеціального дозволу. Після збільшення позовних вимог просив стягнути з ТОВ «АФ «ім. Довженка» шкоду, заподіяну державі, у сумі 45 361,44 грн.
Відповідач проти позову заперечував і просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25 лютого 2015 року позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 7 липня 2015 року постанову апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 19 жовтня 2015 року справу № 917/2579/14 допущено до провадження Верховного Суду України.
У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК), ТОВ «АФ «ім. Довженка» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а саме: положень ст. 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 грудня 2008 року № 639, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 січня 2009 року за № 48/16064 (далі - Методика).
На обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 30 вересня 2010 року у справі № 17/53, від 4 жовтня 2011 року у справі № 8/66-10-32/500, від 22 листопада 2011 року у справі № 5/68, від 1 червня 2010 року у справі № 9/11/09.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позов у справі, яка розглядається, суд першої інстанції виходив із того, що перебіг позовної давності починається з 20 травня 2013 року, тобто з моменту надання органу контролю інформації, необхідної для розрахунку завданих збитків. Стягуючи з відповідача збитки, суд виходив із доведеності розміру та із того, що збитки підлягають відшкодуванню за весь час роботи стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин за відсутності відповідного дозволу, а саме з 13 вересня 2009 року по 12 вересня 2012 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що склад правопорушення не доведено; через невизначеність часу роботи джерел викидів та неправильне застосування параметрів і методів, передбачених Методикою, неможливо встановити розмір майнової шкоди, що унеможливлює застосування деліктної відповідальності.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд касаційної інстанції своїх висновків щодо перебігу строків позовної давності не навів, а щодо збитків погодився з висновками суду першої інстанції про встановлення факту порушення та розміру завданої шкоди.
Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 8/66-10-32/500 за позовом про стягнення шкоди за забруднення землі несільськогосподарського призначення суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності з огляду на те, що про обставини, які покладені в основу підстав позову, позивачам було достеменно відомо щонайменше у 2004 та 2006 роках, натомість до суду із позовом звернулися у 2010 році.
У справах № 17/53, № 5/68 за позовами про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, суд касаційної інстанції дійшов висновків про неправильне застосування положень Методики при здійсненні розрахунку шкоди та періоду, за який може бути здійснено такий розрахунок.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.
У ЦК позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256, 257 ЦК).
Сервіси для юристів