ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,розглянувши справу за позовом ОСОБА_7 до відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року,
встановила:
У січні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що у провадженні відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції (далі - ВДВС Рівненського МУЮ) перебуває виконавче провадження № 36627243 про примусове виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя. 19 лютого 2013 року головний державний виконавець ВДВС Рівненського МУЮ в порядку виконання судового рішення, провів опис майна та наклав на нього арешт, про що склав відповідний акт. Вказане майно (окрім генератора) належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2009 року укладеного між ним та ОСОБА_8 Просив визнати за ним право власності на вказане майно та зняти з нього арешт.
У лютому 2014 року ОСОБА_9 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 24 грудня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, посилаючись на те, що зазначений договір порушує її права, оскільки укладений без її письмової згоди, необхідної для відчуження спільного майна подружжя.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 вересня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_9 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу майна від 24 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 вересня 2014 року залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 57, 60, 61, 63, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 52 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 відмовити.
На підтвердження наведених у заяві доводів ОСОБА_8 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, від 4 грудня 2013 року, від 24 грудня 2014 року, від 17 жовтня 2012 року, від 23 квітня 2014 року, від 6 травня 2015 року та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2011 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 24 грудня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу майна для виготовлення меблів за ціною 117 400 грн.
Майно для виробництва меблів, зазначене в договорі є спільним майном подружжя, оскільки було придбане протягом 2007-2008 років за спільні кошти подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна для виготовлення меблів від 24 грудня 2009 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що спірне майно є цінним, набуте під час шлюбу і відповідно до вимог статей 60, 63, 65 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя. Відчуження цінного майна (за договором купівлі-продажу), що є спільною сумісною власністю подружжя, одним із них, без згоди на те іншого подружжя є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року, від 6 травня 2015 року, від 23 квітня 2014 року, від 24 вересня 2014 року, від 24 грудня 2014 року в справах про поділ майна подружжя, що є спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину спільного майна суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справи на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, виходив з того, що суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не врахували вимог статей 57, 60, 61 СК України, статті 52 ЦК України, оскільки майно подружжя, що підлягає поділу, придбане одним з подружжя як фізичною особою-підприємцем.
В рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2011 року в справі про поділ майна подружжя, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскільки відповідач перебуваючи у шлюбі придбав нерухоме майно за договором купівлі-продажу, в якому був визначений покупцем, як фізичною особою-підприємцем, тому відповідно до положень статей 57, 61 СК України, статті 52 ЦК України зазначене майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Отже, порівняння вищезазначених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням, яке просить переглянути заявник не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим правовим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2013 року, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя з огляду на те, що відповідач будучи під час шлюбу як фізичною особою-підприємцем купуючи майно для здійснення підприємницької діяльності та відчужуючи це майно діяв виключно як власник цього майна й суб'єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності з урахуванням положень статей 57, 60, 61 СК України.
Відтак, правовий висновок із наведеного рішення суду касаційної інстанції дає підстави для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм статей 57, 60, 61 СК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України.
Сервіси для юристів