П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» про визнання права власності на нежитлові приміщення за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2010 року ОСОБА_7 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 1 вересня 2008 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» (далі - ТОВ «Ріелторі Плюс») укладено договір про фінансування будівництва. За умовами договору вона зобов'язалась профінансувати будівництво нежитлових приміщень площею 115 кв. м на третьому поверсі торговельного комплексу, розташованого на АДРЕСА_1, в розмірі 725 937 грн 50 коп., а відповідач зобов'язався побудувати та передати їй об'єкт фінансування і сприяти в оформленні права власності на нього. 15 вересня 2008 року позивачка сплатила повну вартість об'єкта фінансування, а відповідач цього ж дня передав їй згідно з актом приймання - передачі збудовані об'єкти інвестування, а саме: нежитлові приміщення № 192 площею 21, 4 кв. м, № 193 площею 18,4 кв. м, № 194 площею 15,1 кв. м, № 195 площею 18,2 кв. м, № 196 площею 8,3 кв.м, № 197 площею 8 кв. м, № 198 площею 8,9 кв. м, № 199 площею 17,3 кв. м, загальною площею 115, 6 кв.м, розташовані на АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 листопада 2008 року вказані нежитлові приміщення виділено в окремий об'єкт права власності та присвоєно № 24, доручено комунальному підприємству «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» видати на ім'я ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення. Однак, свідоцтво про право власності вона не отримала, оскільки право власності на торговельний комплекс на АДРЕСА_1 23 жовтня 2008 року зареєстровано за ТОВ «Ріелторі Плюс» на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 28 серпня 2008 року. Враховуючи викладене, позивач просила на підставі статті 392 ЦК України визнати за нею право власності на спірні нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_1, як відокремлений об'єкт права власності № 24 та припинити право власності на ці приміщення за ТОВ «Ріелторі Плюс».
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 жовтня 2013 року, позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано за ОСОБА_7 право власності на нежитлові приміщення № 192 площею 21, 4 кв. м, № 193 площею 18,4 кв. м, № 194 площею 15,1 кв. м, № 195 площею 18,2 кв. м, № 196 площею 8,3 кв. м, № 197 площею 8 кв. м, № 198 площею 8,9 кв. м, № 199 площею 17,3 кв. м, загальною площею 115, 6 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1, як відокремлений об'єкт права власності № 24. Припинено право власності ТОВ «Ріелторі Плюс» на спірні нежитлові приміщення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2013 року виконуючому обов'язки керівника ТОВ «Ріелторі Плюс» арбітражному керуючому - розпоряднику майна Мальцевій А.В. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2013 року ТОВ «Ріелторі Плюс» порушує питання про скасування зазначеного судового рішення і направлення справи на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 392 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ТОВ «Ріелторі Плюс» надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, від 5 березня 2014 року, від 2 квітня 2014 року та від 29 вересня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосована зазначена правова норма.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року зазначену справу допущено до розгляду Верховним Судом України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 1 вересня 2008 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Ріелторі Плюс» укладено договір про фінансування будівництва. За умовами договору ОСОБА_7 зобов'язалась повністю профінансувати будівництво нежитлових приміщень площею 115 кв. м на третьому поверсі торговельного комплексу, розташованого на АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язався побудувати та передати позивачу об'єкт фінансування, сприяти у оформленні права власності на нього.
Відповідно до пункту 2.4, 9.1 вказаного договору, майнові права на об'єкт фінансування виникають у ОСОБА_7 за умови сплати нею 100% загальної площі об'єкту фінансування та отримання об'єкту за актом приймання-передачі.
Згідно з пунктом 7.1. договору загальна сума вартості об'єкту складає 725937 грн 50 коп., які ОСОБА_7 повинна сплатити в готівковому порядку в день укладення договору.
15 вересня 2008 року ТОВ «Ріелторі Плюс» видало ОСОБА_7 довідку за підписом генерального директора про сплату нею 100% вартості об'єкту фінансування та згідно з актом приймання-передачі передало їй збудований об'єкт інвестування - нежитлове приміщення у торговому центрі «Буча-Пассаж» загальною площею 115 кв. м, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, та складається з таких приміщень: № 192 площею 21, 4 кв. м, № 193 площею 18,4 кв. м, № 194 площею 15,1 кв. м, № 195 площею 18,2 кв. м, № 196 площею 8,3 кв. м, № 197 площею 8 кв. м, № 198 площею 8,9 кв. м, № 199 площею 17,3 кв. м.
На підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області № 364 від 28 серпня 2008 року ТОВ «Ріелторі Плюс» отримало свідоцтво про право власності на всю будівлю торгівельного центру, яке 23 жовтня 2008 року зареєстроване у державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Разом з тим, 10 листопада 2008 року ТОВ «Ріелторі Плюс» звернулось до Бучанської міської ради Київської області із заявою № 236 про оформлення права власності приміщень торгівельного центру на АДРЕСА_1 за інвесторами, які брали участь у фінансуванні будівництва цього торгівельного центру, (в тому числі ОСОБА_7.).
Пунктом 24 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 листопада 2008 року № 544 спірні нежитлові приміщення виділені в окремий об'єкт права власності з присвоєнням № 24 та доручено комунальному підприємству «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_7
Задовольняючи позов ОСОБА_7 на підставі статей 316, 328, 331, 386, 392 ЦК України суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив з того, що набуття відповідачем права власності на увесь об'єкт будівництва, в тому числі і на частину майна, профінансовану позивачем в повному обсязі, порушує права позивача як власника майнових прав на спірні нежитлові приміщення, набутих у встановленому законом порядку, а тому є підставою для припинення права власності відповідача на ці приміщення.
Зі змісту ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, від 5 березня 2014 року, від 2 квітня 2014 року та від 29 вересня 2014 року , на які посилається заявник як на підставу неоднакового застосування касаційним судом ст. 392 ЦК України, вбачається, що касаційний суд виходив із того, що непроведення позивачем оформлення права власності в установленому порядку не є підставою для визнання за ним у судовому порядку права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Отже аналіз наведених судових рішень свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права - статті 392 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права - статті 392 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Сервіси для юристів