П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2014 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Яреми А.Г., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення від права спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом і за законом за заявою ОСОБА_11 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2012 року ОСОБА_10 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_11, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення від права спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом і за законом.
Зазначала, що 7 грудня 2005 року нею й ОСОБА_12 було зареєстровано шлюб. 5 листопада 2008 року ОСОБА_12 склав заповіт на її ім'я, за яким заповідав їй нерухоме майно. Також на праві спільної сумісної власності їм належав житловий будинок та автомобіль.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 помер.
15 березня 2012 року вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де дізналась про те, що з відповідною заявою до нотаріуса звернулась ОСОБА_11, з якою ОСОБА_12 перебував у шлюбі з 31 серпня 1984 року до 27 липня 2005 року (свідоцтво про розірвання шлюбу видано 14 жовтня 2005 року).
Посилаючись на те, що на час відкриття спадщини ОСОБА_11 у шлюбі з ОСОБА_12 не перебувала, а тому не належала до кола осіб, які мають право на спадкування за законом, просила: зобов'язати Першу Київську державну нотаріальну контору виключити ОСОБА_11 із числа спадкоємців ОСОБА_12; визнати таким, що належало особисто ОСОБА_12, майно, а саме: нежиле приміщення АДРЕСА_1; нежиле приміщення АДРЕСА_2; нежилі приміщення АДРЕСА_3; нежилі приміщення (літ. А) загальною площею 791,40 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4; частку нерухомого майна, яка складається з нежилих будівель: комплексу блоку складів (Д, Е, Ж) площею 1 516,90 кв.м, головного виробничого комплексу (літ. Б) площею 1 647,2 кв.м, гаража (літ. В) площею 34,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5; визнати за нею право власності на зазначене майно в порядку спадкування за заповітом та визнати за нею право власності на майно, яке належало на праві спільної сумісної власності їй та її чоловіку - ОСОБА_12, а саме: житловий будинок із прибудинковими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_6, та автомобіль марки CHRAYSLER 300 C, державний номерний знак НОМЕР_1, у порядку спадкування за законом.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_10 задоволено: зобов'язано Першу Київську державну нотаріальну контору виключити із числа спадкоємців ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1; визнано таким, що належало особисто ОСОБА_12, майно, а саме: нежиле приміщення АДРЕСА_1; нежиле приміщення АДРЕСА_2; нежилі приміщення АДРЕСА_3 (у літ. А); нежилі приміщення (літ. А) загальною площею 791,40 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4; частку нерухомого майна, яка складається з нежилих будівель: комплексу блоку складів (Д, Е, Ж) площею 1 516,90 кв.м, головного виробничого комплексу (літ. Б) площею 1 647,2 кв.м, гаража (літ. В) площею 34,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5; визнано право власності на зазначене майно за ОСОБА_10 у порядку спадкування за заповітом; визнано за ОСОБА_10 право власності на майно, яке належало на праві спільної сумісної власності їй та її чоловіку - ОСОБА_12, а саме: житловий будинок із прибудинковими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_6, та автомобіль марки CHRAYSLER 300 C, державний номерний знак НОМЕР_1, у порядку спадкування за законом; стягнуто солідарно з ОСОБА_11, Головного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_10 3 219 грн судового збору.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 травня 2013 року в частині виключення ОСОБА_11 із числа спадкоємців ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 у цій частині відмовлено; у решті - рішення суду залишено без змін.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 травня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року скасовано, рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 травня 2013 року залишено в силі.
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року ОСОБА_11 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини шостої статті 57, частини першої статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ОСОБА_11 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, від 5 червня 2013 року, від 22 січня 2014 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення від права спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом і за законом допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_11 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 31 серпня 1984 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_11 укладено шлюб (чоловікові присвоєно прізвище «ОСОБА_12»), який було розірвано за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2005 року. 14 жовтня 2005 року відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво про розірвання шлюбу.
7 грудня 2005 року ОСОБА_12 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб.
5 листопада 2008 року ОСОБА_12 склав заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті заповів належне йому майно ОСОБА_10, а у разі її смерті до відкриття спадщини, неприйняття нею спадщини або відмови від прийняття спадщини - ОСОБА_14, яка є донькою ОСОБА_10 від першої шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 помер.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_10, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що ОСОБА_10 успадкувала майно, а саме: нежиле приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; нежиле приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2; нежилі приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4; частку нерухомого майна, яка складається з нежилих будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5, у порядку спадкування за заповітом, а житловий будинок із прибудинковими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_6, та автомобіль марки CHRAYSLER 300 C - у порядку спадкування за законом, оскільки зазначене майно було придбане спадкодавцем після розірвання ним шлюбу з ОСОБА_11
Разом із тим ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, від 5 червня 2013 року, від 22 січня 2014 року, які надані ОСОБА_11 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційних скарг направив справи на новий судовий розгляд із тих підстав, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях і є передчасними у зв'язку з неналежним з'ясуванням обставин справи та оцінкою наданих доказів, що унеможливило визначення статусу майна, набутого подружжям під час шлюбу, які мають значення для правильного вирішення справи, тобто з підстав порушення норм процесуального права.
Отже, у справі, яка переглядається, та у справах, на судові рішення в яких посилається ОСОБА_11 в обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини шостої статті 57, частини першої статті 65 СК України в подібних правовідносинах.
Зміст доданих до заяви ОСОБА_11 судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Сервіси для юристів