П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Рівненській області (далі - Управління СБУ) про визнання рішень та дій протиправними, перерахунок та стягнення заборгованості по невиплаченій одноразовій допомозі,
в с т а н о в и л а:
У липні 2009 року ОСАБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними рішення Управління СБУ від 22 грудня 2008 року про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю в сумі 87 444 грн та зобов'язати відповідача перерахувати йому вказану допомогу, визначивши її розмір із урахуванням усіх складових його грошового забезпечення за останньою посадою.
На обґрунтування позову послався на те, що він як інвалід ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, відповідно до вимог Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення, встановленого за останньою посадою. Проте відповідач нарахував йому одноразову грошову допомогу у меншому розмірі відповідно до положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок, постанова № 499 відповідно), який, на думку ОСОБА_1, суперечить указаному Закону.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 9 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2011 року, в задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 квітня 2013 року вищезазначені судові рішення залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини другої статті 9, статті 16 Закону № 2011-XII та положень Порядку. На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 6 та 19 березня 2014 року, які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
У доданих до заяви ухвалах від 6 та 19 березня 2014 року, наданих на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не Порядок, який звужує поняття грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Натомість у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позову, зазначив, що відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII дії відповідача правомірні у зв'язку з тим, що згідно з Порядком розмір грошової допомоги позивачу правильно обчислено із посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За частиною другою статті 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою № 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам III групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення, а інвалідам II групи - у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.
Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Водночас частина друга статті 9 Закону № 2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція вже була неодноразово висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 12 листопада 2013 року (справа № 21-383а13), 28 січня 2014 року (справи №№ 21-475а13, 21-477а13), 11 лютого 2014 року (справа № 21-495а13), 4 березня 2014 року (справа № 21-31а14), 15 квітня 2014 року (справа № 21-78а14).
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
Сервіси для юристів