ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом дочірнього підприємства (далі - ДП) «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Облавтодор, Компанія відповідно) до Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області (правонаступником якого є Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області; далі - КРУ) про визнання протиправними дій щодо проведення ревізії,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2010 року Облавтодор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії КРУ щодо проведення відносно нього ревізії (перевірки) фінансово-господарської діяльності з питань, не пов'язаних із використанням бюджетних коштів, а також просив визнати відсутність компетенції КРУ щодо проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Облавтодору з питань, не пов'язаних із використанням бюджетних коштів.
На обґрунтування позову Облавтодор послався на те, що він не є суб'єктом державного сектору економіки або підприємством, яке отримує або отримувало кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів для ведення фінансово-господарської діяльності, не використовує державне чи комунальне майно і тому відповідно не входить до переліку суб'єктів, що підлягають перевірці органами КРУ з питань використання і збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективного використання коштів і майна, стану і достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
Суди встановили, що Облавтодор є дочірнім підприємством Компанії, якому майно передане в господарське відання згідно зі Статутом Компанії (далі - Статут).
Компанія створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 221 «Про утворення відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - постанова № 221). Його засновником є держава в особі Державної служби автомобільних доріг України. У державній власності закріплено 100 % акцій Компанії із забороною їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб'єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам та вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності, зокрема передача в заставу, до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії (абзаци другий, четвертий пункту 2 постанови № 221). Повноваження вищого органу Компанії покладаються на засновника Компанії - Державну службу автомобільних доріг України (абзац третій пункту 2 постанови № 221, абзац перший підпункту 10.2.1 пункту 10.2 розділу 10 Статуту). При цьому Компанія є власником майна, що передано дочірнім підприємствам на праві господарського відання.
З 26 липня по 2 серпня 2010 року КРУ провело планову ревізію фінансово-господарської діяльності Облавтодору та склало акт від 2 вересня 2010 року № 06-23/71 «Про результати ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за період з 1 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року».
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року, позов задовольнив частково: визнав відсутність компетенції КРУ щодо проведення ревізій фінансово-господарської діяльності Облавтодору з питань, не пов'язаних із використанням бюджетних коштів. В задоволенні решти позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 жовтня 2014 року касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області задовольнив: постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року скасував.
Ухвалюючи вказане судове рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що Компанія в силу положень статті 22 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ГК) належить до державного сектору економіки. Створене ним на базі майна, що передано державою до статутного капіталу, дочірнє підприємство, яке перебуває у вирішальній залежності від Компанії, відповідно до статті 22 ГК не втрачає статусу підприємства державного сектору економіки і його діяльність може бути перевірена органами державної контрольно-ревізійної служби.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Облавтодор звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту другого статті 22 ГК, статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу України» (далі - Закон № 2939-ХІІ), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2014 року.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2013 року та 24 вересня 2014 року (№№ K-21944/10, K/9991/80128/12 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява Облавтодору не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що за змістом доданих до заяви судових рішень убачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статті 22 ГК та статті 2 Закону № 2939-ХІІ.
Аналіз зазначених судових рішень дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у справах, рішення у яких додані до заяви, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки касаційний суд ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, яким надавалася правова оцінка, на підставі різних норм матеріального права та за відсутності подібності правовідносин.
Так, у справі № К-21944/10 предметом судового розгляду були, зокрема, питання розподілу чистого прибутку ДП «Харківський облавтодор» Компанії, а в справі, що розглядається, - правомірність дій КРУ щодо наміру провести ревізію (перевірку) фінансово-господарської діяльності Облавтодору.
У справі № К/9991/80128/12 предметом судового розгляду була правомірність дій державної податкової інспекції щодо звернення стягнення заборгованості ДП «Рівненський облавтодор» Компанії на кошти Компанії. У зазначеній справі суди, рішення яких набрали законної сили, дійшли висновку, що ДП «Рівненський облавтодор» Компанії не є державним підприємством, а тому орган податкової служби безпідставно звернувся до Компанії із вимогою про звернення стягнення податкового боргу ДП «Рівненський облавтодор».
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд по-різному застосував норми права, на неоднакове застосування яких у подібних правовідносинах посилається заявник.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Повноваження органів Державної фінансової інспекції України, які стали правонаступниками органів контрольно-ревізійної служби, регламентуються частиною першою статті 2 Закону № 2939-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до якої головним завданням контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Суб'єктами господарювання державного сектору економіки згідно з частиною другою статті 22 ГК є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка в статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 55 ГК суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Поняття «підприємство» наведене у статті 62 ГК, згідно з якою підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 63 ГК визначає види та організаційні форми підприємств, до яких відносить: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
Сервіси для юристів