ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2016 року м. Київ
Судові палати у цивільних та адміністративних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Волкова О.Ф.,Гриціва М.І.,Гуменюка В.І., Кривенди О.В.,Лященко Н.П.,Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І.,Панталієнка П.В.,Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,Сімоненко В.М.,Терлецького О.О., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_15 до Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів Київської області, третя особа - Рада адвокатів м. Києва, про визнання права, припинення дії, яка порушує право, визнання незаконним рішення, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та моральної шкоди за заявою ОСОБА_15 про перегляд ухвали Подільського районного суду м. Києва від 5 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 вересня 2015 року,
в с т а н о в и л и :
У січні 2015 року ОСОБА_15 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у 2007 році він отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та згідно з приписами частини шостої статті 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з моменту реєстрації Національної асоціації адвокатів України (далі - НААУ), як особа, яка мала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю,
Став членом НААУ та набув за законом особистих немайнових прав,
пов'язаних з адвокатським самоврядуванням. Він здійснював адвокатську діяльність за адресою робочого місця в м. Києві, жодного робочого місця у Київській області у нього не було. Однак відповідачі не визнають прав ОСОБА_16 та вчиняють дії, які їх порушують, у зв'язку із чим адвокат зазнає обмежень у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у формі їх прямої дискримінації.
Так, у пункті 1 рішення Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року зазначено, що на адвокатів, які станом на 19 листопада 2012 року отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури (далі - КДКА) Київської області та адреса робочого місця яких знаходиться в м. Києві, поширюється юрисдикція КДКА та Ради адвокатів Київської області. 20 листопада 2014 року Рада адвокатів України відмовила йому в реєстрації делегатом III з'їзду адвокатів України. Таким чином, закріплення позивача та інших адвокатів за адресою робочого місця адвоката у м. Києві та в Єдиному реєстрі адвокатів України (далі - ЄРАУ) за Радою адвокатів Київської на підставі рішення Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року фактично позбавило їх передбачених законом і Статутом НААУ прав і можливостей для їх реалізації. Зокрема він позбавлений права брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування та бути обраним до їх складу, зокрема конференції адвокатів регіону (м. Києва), з'їзду адвокатів України, входити делегатом до складу з'їзду адвокатів України.
Позивач просив визнати за ним та іншими адвокатами з адресою робочого місця в м. Києві право самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури, брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування та бути обраними до складу конференції адвокатів регіону (м. Києва), Ради адвокатів м. Києва, КДКА м. Києва, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - ВКДКА), ревізійної комісії адвокатів м. Києва, Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з'їзду адвокатів України, брати участь в управлінні й обирати та бути обраними до органів НААУ, бути висунутим та обраним делегатом конференції адвокатів м. Києва, бути представленим Радою адвокатів м. Києва, скликаним на конференцію Ради адвокатів м. Києва, отримувати сприяння в забезпеченні гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів Радою адвокатів м. Києва, мати забезпечене в установленому порядку внесення відомостей до ЄРАУ Радою адвокатів м. Києва, голосувати під час прийняття рішень на з'їзді, загальних зборах, конференціях адвокатів, входити, бути обраним шляхом голосування відносною більшістю голосів конференції адвокатів м. Києва делегатом до складу з'їзду адвокатів України, вимагати розгляду на з'їзді будь-яких питань, що стосуються діяльності організації, одержувати повну та достовірну інформацію про діяльність НААУ; визнати незаконним рішення Ради адвокатів України НААУ «Про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та рад адвокатів м. Києва та Київської області» від 16 лютого 2013 року № 103 та зобов'язати НААУ оприлюднити висновок суду про визнання нормативно-правового акта
незаконним у такий самий спосіб, у який було оприлюднено цей акт; зобов'язати НААУ та Раду адвокатів Київської області припинити вчиняти дії, що порушують його права; зобов'язати НААУ, Раду адвокатів Київської області та Раду адвокатів м. Києва вчинити необхідні корегувальні дії в ЄРАУ; стягнути з НААУ на відшкодування моральної шкоди 4 млн 141 тис. 200 грн; стягнути з Ради адвокатів Київської області завдані збитки в розмірі 2 тис. 405 грн 38 коп.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 5 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2015 року, провадження у справі закрито; ОСОБА_15 роз'яснено право на звернення до суду із зазначеним позовом у порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_15 на зазначені судові рішення.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_15 просить скасувати постановлені у справі ухвали, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 2, частини другої статті 4 та статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ), пункту 3 частини першої статті 15, пункту 1 частини першої
статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), частини першої статті 275 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_15 наводить ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 травня, 30 вересня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 23 червня (справа № 21-688а15) та від 30 червня (справа № 21-183а15) 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності
судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Надані ОСОБА_15 постанови Верховного Суду України
від 23, 30 червня 2015 року, постановлені у справах при вирішенні спорів, які виникли з інших правовідносин, не дають підстав для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цих постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України зроблено такі висновки:
- в ухвалі від 19 травня 2015 року, постановленій у справі за позовом до
Ради адвокатів України, НААУ та інших про визнання дій протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанції та закриваючи провадження в справі, керувався тим, що позивачі не є особами, що проходять публічну службу, а відповідачі не є суб'єктами владних повноважень у розумінні КАС України, тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
- в ухвалі від 30 вересня 2015 року, постановленій у справі за позовом до КДКА Хмельницької області про визнання неправомірним та скасування рішення, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження в справі, дійшов висновку про те, що позивач не є особою, яка проходить публічну службу, а відповідач не є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме статті 15 ЦПК України, частини другої статті 2, частини другої статті 4 та статті 17 КАС України, пункту 3 частини першої статті 15, статті 2 Закону.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.
Сервіси для юристів