ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що в період шлюбу з відповідачем було набуте майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 з господарськими спорудами та будівлями, а також автомобіль «Шевроле Лачеті». Оскільки згоди щодо поділу майна між сторонами не досягнуто позивач просив визнати за сторонами по Ѕ частці вищезазначеного майна.
У листопаді 2014 року позивач зменшив позовні вимоги та виключив з позовних вимог визнання спільною сумісною власністю автомобіля.
У грудні 2014 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій ОСОБА_8 просив визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати холодильник заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит» об'єктами права їх з ОСОБА_9 спільної сумісної власності та здійснити поділ майна, виділивши йому холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, а ОСОБА_9 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит»; здійснити поділ житлового будинку, виділивши йому Ѕ частину житлового будинку відповідно до варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи; стягнути з ОСОБА_9 на його користь 3 140 грн. грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки частки; визначити порядок користування земельною ділянкою згідно варіанту № 1 висновку експертизи.
Рішенням Дніпропетровського районного суду від 13 січня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано холодильник заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та здійснено їх поділ. Виділено ОСОБА_8 холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, а ОСОБА_9 - холодильник заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит». У решті позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишено без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалося.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 69, 70 СК України, статей 328, 331, 368, 377 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 14 жовтня 1989 року сторони уклали шлюб, який розірвано рішенням Дніпропетровського районного суду від 17 червня 2013 року.
Рішенням виконкому Підгородненської міської ради від 23 жовтня 1996 року передано в приватну власність ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.
Будівництво спірного будинку розпочато в 1990 році. На час розгляду справи судом ступінь готовності будинку становить 100 %, однак у встановленому законом порядку він до експлуатації не прийнятий і його державна реєстрація не здійснена.
Також судами встановлено, що всі будівельні матеріали для будівництва спірного будинку батько відповідачки замовляв на своє їм`я, що підтверджено накладними та квитанціями, які містяться в матеріалах справи.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання житлового будинку з господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, визначення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що земельна ділянка та житловий будинок не можуть бути предметом поділу, оскільки право на спірну земельну ділянку ОСОБА_9 набула в порядку приватизації, а спірний будинок не введений в експлуатацію, до того ж будівельні матеріали на будівництво житлового будинку були замовленні батьком ОСОБА_9
Проте в наданих для порівняння:
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що сторони за час шлюбу збудували незавершений будівництвом будинок, право власності на який відповідно до вимог статей 60, 70 СК України набули в рівних частках, позивач з правом власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку має право на Ѕ частинку земельної ділянки, на якій розміщений цей житловий будинок;
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання за кожним з позивачів права власності по
S частині незакінченого будівництва будинку, а не будівельних матеріалів, виходив із того, що вказаний будинок сторони набули на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, а він ще не прийнятий в експлуатацію. Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання за особою права власності на S частину земельної ділянки площею 0,1500 га, враховуючи, що її цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, а за ним визнається право власності на S частину незакінченого будівництвом житлового будинку, розміщеного на зазначеній земельній ділянці;
- постанові Верховного Суду України від 11 червня 2012 року суд виходив із того, що одним із подружжя в період шлюбу придбано будинок, тому в силу статей 22, 24 КпШС України у подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право іншого з подружжя на частину будинку. Оскільки для обслуговування цього будинку виділена у власність земельна ділянка, то в подружжя, за яким визнається право власності на частину будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку;
- постанові Верховного Суду України від 15 травня 2015 року, суд дійшов висновку про те, що виходячи із положень статей 60, 69, 70 СК України, частини третьої статті 368 ЦК України незавершений будівництвом будинок, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 69, 70 СК України, статей 328, 331, 368, 377 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Сервіси для юристів